Незвичнi сторiнки життя звичайної жiнки
Минулого тижня на 104-му році життя відійшла у вічність найстарша жителька Межівщини – Ганна Михайлівна ДОБЖАНСЬКА.
Вона, без перебільшення, – символ Межівського району, уособлення цілої епохи становлення і розвитку сільського господарства на Межівщині, активіст культурного та громадського життя.
Проводити її в останню путь прийшли посріблені сивиною колеги по роботі, друзі по творчій діяльності…
Вічна пам’ять!
На 104-му році життя перестало битися серце Ганни Михайлівни Добжанської, унікальної людини родом із села Крутоярівки. Доля ретельно оберігала її від усіляких потрясінь і негараздів. Народилася вона в сім’ї, де були лише дівчата, а тому змалечку допомагала батькові по господарству, навіть верхи на коні скирдувала солому.
По закінченні семирічки з подружкою вступили до технікуму. А повернутися додому після екзаменів не мали грошей. Та знайшлися добрі люди, влаштували на роботу в їдальню. Тож, повернувшись додому, дівчата ще й привезли дарунки батькам.
І так усе свідоме життя з’являлися нові й нові випробування, а невтомна Аня намагалася долати їх.
А ще була велика і щира любов до народної пісні, активна участь у художній самодіяльності – і в Слов’янській школі, і у Веселівському клубі, і в Межівському будинку культури. В неї було навіть постійне місце – №4.
Ганна Михайлівна ніколи не боялася труднощів, сміливо долала їх і в невтомній праці ішла з друзями по життю.
Перед самою війною на молодіжному зльоті в Межовій (на всю країну) виступила ініціатором шефства молоді над кавалерією. А в 1943 році, після визволення району, до неї в Крутоярівку пішки прийшов товариш Віктор Яресько з завданням відновлювати в районі поголів’я худоби. І відновлювали. І корів, і свиней, і коней. А ще птиці – гусей та індиків (за розплодом їздили аж на Кавказ).
Про те, яка це була невгамовна жінка, свідчить хоча б такий факт. Чоловікові не було у що взутися на роботу. Зранку пішла дружина на базар з Крутоярівки в Межову (уявіть!), купила галоші і назад, теж пішки.
Вона була однаково виважена у стосунках як з простими трудівниками-колгоспниками, так і з високим начальством. З повагою до неї ставилися і перший секретар обкому В.Ф. Ватченко, і письменник М.П. Нечай. Якби дожили до її літ, то прийшли б попрощатися 19 травня 2022 року з небіжчицею і керівники району: Гуров чи Грушовий, Симоненко, Сухий, Зоц. Вона була нетлінною пам’яттю великих справ Межівського району. Та й сама була безпосереднім учасником і розведення в районі птахівництва, скотарства… А як любила коней! На Межівщині свого часу щорічно проводилися кінні перегони.
Звичайно, головним дітищем Г.М. Добжанської був міжколгоспний свиновідгодівельний комплекс, будівництву якого та формуванню його колективу ця тендітна жінка віддала багато років життя.
Скромна, вимоглива, як керівник проста і справедлива, життєрадісна і оптимістична в різних життєвих ситуаціях – такою вона зостається в нашій пам’яті. Залишилися десятки відеороликів зустрічей цієї людини зі школярами, спогадів про українського письменника Саву Божка, про заслужених людей району, про пісенні здобутки Межівщини – це хороші творчі надбання.
«Життя прожити – не поле перейти».
Але коли твоя душа крилата,
І ти живеш, і хочеться співати,
І людям у біді допомагати.
Не кожному вдається так прожить.
І є любов, і є достаток в домі,
І праця, і підтримка добрим словом,
І перед Богом звіт свій положить.
Петро БАБЕЦЬ,
краєзнавець
