Історія медикинь з Донеччини, які надають допомогу мешканцям Межівської громади

Наталя Зятина та Світлана Дідковська – завідуючі терапевтичним та педіатричним відділенням Межівської Центральної лікарні, що розташована у громаді на крайньому сході Дніпропетровщини.

Обидві медикині з палаючого Донбасу, залишили свої домівки, коли перебувати вдома було вже небезпечно, а сьогодні вони знайшли у Межівській громаді не тільки прихисток, а й роботу.

Світлана Дідковська –

– родом з Межової та після закінчення медичного інституту, понад 30 років пропрацювала у лікарні міста Торецьк Донецької області. Очолювала потужне (40 ліжок) педіатричне відділення цього, колись квітучого міста.

– Немає вже ні лікарні, ні самого міста… Є тільки згарище, – з біллю говорить вона. – Залишились руїни багатоповерхових будинків. В тому числі і мого …

На Межівщину – до батьків повернулась у 2022 році. Згадує, що 3 лютого народилась онука, а 24-го  – почалась повномасштабна війна. Небезпека постійна, місто Торецьк  – прифронтове (лише за 20 км від Горлівки), тож довелось приймати нелегке рішення.

Робоче місце для педіатра з таким досвідом – не забарилося. І сьогодні Світлана лікує вже діток Межівщини.

Хоча сама завідувачка досить скромно відзначає:

– Насправді ми з колегою дуже раді, що маємо місце роботи і затребувані. Повірте, це дуже багато значить для людей, що опинились у такій ситуації.

Наталя Зятина –

– з Мирнограда. У 2020-му році закінчила Дніпровський медичний університет. Але вже має досвід роботи… завідуючої терапевтичного відділення у Мирноградській центральній лікарні. Так- так, не дивуйтеся… У 28 років…

Наталя Андріївна теж максимально відверта і впевнена, що це – через, цитуємо: «кадровий голод” на фахівців на прифронтових територіях.

Але з нею не згодні, як колеги, так і керівництво (про це нижче), а головне – пацієнти.

Зайшовши у палату і запитавши у них самих  – ми не могли зупинити позитивні відгуки про молоду лікарку.

До речі, чоловік Наталії сьогодні захищає рідну землю у лавах Збройних сил України.

…Коли залишала Мирноград – до міста вже впритул наближалася лінія фронту.

Сьогодні у лікарні міста, де почалася її трудова діяльність  – зруйнований фасад, вибиті вікна.

– Моє перше місце роботи, там же проходила практику… – говорить вона – Намагаюсь просто не думати про це…

Зазвичай переселенці перші місяці (хтось навіть кілька років) після евакуації дуже налякані, розгублені, їм важко зорієнтуватись на новому місці.

Але, це не про Наталю.

– Медики взагалі достатньо сильні люди – впевнена вона. – Я просто не давала собі особливо часу на роздуми.  Одразу вирішила, що буду працювати, і по-можливості, якнайшвидше.

Враження від Межової – позитивні, але вона ще не встигла особливо “роздивитись навколо” :

– Немає коли звертати увагу на різні супутні речі. Звичайно, коли зупинишся, замислишся – то прямо кепсько стає. Але, заходить пацієнт в кабінет або ти йдеш у палату – і все… Робота і тільки  робота…

Дідковська Світлана:

– Плюс нічні чергування, ургентне навантаження. Ось і маємо заповнений графік дня, тижня. Тобто, внутрішні сили черпаємо у роботі. Відчуття, що ти приносиш користь, допомагаєш людині – воно дуже важливе.

Медикині говорять, що для лікування на базі Межівської лікарні таких важких патологічних станів, як інсульти та інфаркти – необхідно законтрактувати відповідні пакети, а для цього мають бути умови, тобто: фахівці і обладнання.

Проте зауважують: «Але ця проблема виникла не вчора – і ми чудово розуміємо, що поруч війна. Тож… всьому свій час».

Які терапевтичні хвороби сьогодні домінують серед земляків? Наталя називає насамперед хвороби серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця, підвищений тиск, церебральний атеросклероз.

– А здебільшого це – коморбідні стани. Тобто, це наявність супутніх патологій. Коли людина звертається одразу з цілим  комплексом проблем: цукровий діабет, патологія нирок, печінки, тощо.  

Звичайно, лікарки сумують за своїми закладами, але говорять, що вони реалісти і радять  своїм колегам та іншим переселенцям – дивитись і рухатись тільки уперед. Ось так…

Світлана Дідковська:

– Переселенці здебільшого не знають : з чого можна почати, розгубленість, невпевненість у завтрашньому дні. Люди у розпачі. Їх можна зрозуміти. Вони прагнуть дати вихід своїм внутрішнім емоціям. Розумієте,  втратили все, що наживалось роками, притулитись ніде, пенсія невелика, що буде завтра ніхто не знає… Це той стан, коли з людиною мають працювати психологи…

А ми…? Ми – впораємось!

Роксана Хохлова, директор Межівської ЦЛ:

– Справжньою проблемою невеликих (колишніх районних) лікарень – є кадрове питання.

Особливо не вистачає молодих фахівців. Тому я не вагаючись запросила Наталію Зятину очолити терапевтичне відділення, адже знаю її  з найкращого боку. Спочатку, як інтерна Мирноградської лікарні, згодом як завідувачку терапевтичним відділенням на 50 ліжок.

Впевнено і дуже відповідально – це головне, що я можу сказати про її роботу.

Світлана Дідковська – досвідчений фахівець і справжній професіонал. Цим все сказано.

Переконана, що незабаром у нашому закладі молодість буде органічно поєднуватись з досвідом і це загалом дасть поштовх до нового етапу розвитку Межівської лікарні.

 

Євген Травневий, «Межівський меридіан».

Матеріал, підготовлений у рамках Проєкту «Внутрішні переселенці у прифронтовій громаді. Допомагаємо інтегруватися, жити і працювати», який «Межівський меридіан» реалізує  за підтримки Української Асоціації медіабізнесу у рамках виконання проєкту підтримки незалежних місцевих ЗМІ в Україні за фінансової підтримки Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки.