На Межівщині попрощалися з нацгвардійцем, Вадимом Луганським, який загинув у боях за Україну

16 травня дві громади – Межівська та Новопавлівська, що на Дніпропетровщині, провели в останню путь бійця Національної гвардії України Вадима Луганського, який загинув у  боях з окупантами в районі м. Білогорівка Луганської області.

Як повідомляв «Межівський меридіан» : «У боях за Україну загинув вчитель з Межівської громади, нацгвардієць Вадим Луганський.

Прощалися з Героєм – у Межовій та у Новопавлівці, де він і знайшов свою останню домівку…

Поховання пройшло з усіма військовими почестями та у великій скорботі…

Із почесною вартою Національної гвардії України, морем живих квітів, синьо-жовтими прапорами…

Першими зустріли Вадима на рідній землі його вихованці – учні Володимирівського ліцею, хлопці та дівчата, учасники куреня ім. Олега Кулиненка та його колеги- педагоги.

Після прощання на подвір`ї батьківського дому, під мелодію «Плине кача» у виконанні  духового оркестру Нацгвардії – близькі,  рідні, друзі проводжали Героя в останню путь…

Здавалось, нескінченна скорботна процесія пройшла через усе селище, зупинившись біля Свято-Успенського храму, на алеї Героїв Межівщини. Односельчани зустрічали її, прихиливши коліно, з квітами…

Вадим був справжнім патріотом України, з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідної землі, своєї держави, на захист кожного з нас…

Працював вчителем предмету  «Захист України» Володимирівського ліцею,  очолював курінь імені Олега Кулиненка, був отаманом молодшої групи гри «Сокіл. Джура».

Тато Вадима – Василь Вікторович, який також сьогодні боронить рідну землю від рашистів, показує останню телефонну переписку з сином. У ній короткі, але багатозначні  повідомлення: «Все нормально. Воюємо…» І смайлик…

 У цьому був весь він – впевнений,  рішучий, ініціативний, енергійний. І справжній патріот України! Не на словах… У конкретних справах.

І це не перебільшення, адже 24 лютого 2022 року Василь та Вадим Луганські о 10-й ранку вже стояли біля військкомату. З речами. Інакше вони просто не могли! Батько і син…

А мамі… Мамі, Наталії Іванівні, яку він безмежно любив і завжди оберігав від неприємних новин, обіцяв повернутись з Перемогою. А, якщо треба, дійти до клятої москви і знищити лігво рашизму, справжньої чуми, яка «полізла» на нашу країну.

…Вадим з боями  пройшов понад рік війни. Був досвідченим воїном. Звільняв від орків Київщину, Харківщину, Донеччину, Луганщину…

Паралельно навчався на військовій кафедрі, незабаром мав  стати офіцером. Не судилося…

Безліч щирих, теплих слів пролунало сьогодні на адресу Героя…

Від Межівського селищного голови Володимира Зражевського, заступника Новопавлівського сільського голови Дмитра Чистика, директора Володимирівського ліцею, де працював Вадим – Валентини Сидоренко, від імені колег – вчителя Володимирівського ліцею Вікторії Булгакової, від імені батьківського комітету – Лідії  Кувшинової.

Володимир Зражевський:

« Його коротке, але яскраве життя було сповнене любові. Любові до близьких, рідних, до своїх учнів, любові до України, за яку він віддав найдорожче – життя.

Вадиме, ти вчив їх бути мужніми, чесними, справедливими. І вони обов’язково такими стануть!

 А наша Перемога буде присвячена тобі і таким хлопцям та дівчатам, як Вадим, хто загинув у цій кривавій війні.

Слава Герою! Слава Україні!»

Валентина Сидоренко:

«Чорна звістка про загибель Вадима Васильовича прилетіла у наш заклад…

 Він був колегою, вірним другом, надійним товаришем, моїм сином – у педагогічному колективі. Серце мужнього героя зупинилося у 32… Не до жив… Не до мріяв…  Але віддав за неньку – Батьківщину найдорожче – життя.

Стискається серце та болить душа, за нашого Захисника, який побачить Перемогу України вже з небес. Важко повірити, що він вже не переступить поріг свого ліцею…Не зустрінеться з учнями, колегами. Світла людина… Його не можна було не любити… Завжди усміхнений, щирий, мав велике почуття відповідальності та справедливості…

Вже перебуваючи на війні – часто дзвонив і питав: як там у школі?

Чекайте: я скоро повернусь з Перемогою і будемо працювати!

Ми тобою пишались, пишаємось і будемо пишатись…»

Вікторія Булгакова:

 «Справжній патріот. Щирий, усміхнений, життєрадісний, був справжньою душею компанії. Ми будемо пам’ятати тебе вічно, Вадиме. Ти ніколи не покинеш наші душі, і наші серця…»

Лідія Кувшинова:

«Україна втратила ще одного Героя, патріота. А наша шкільна родина – прекрасного педагога, вчителя з Великої літери. Доброзичливий і уважний до учнів, він ставився до своєї справи з повною самовіддачею. Пройдуть роки і наші діти з вдячністю згадуватимуть Вадима Васильовича. Вклоняємось батькам за виховання сина-героя».

Заступник Новопавлівського сільського голови Дмитро Чистик:

 «Ми зібрались тут, щоб провести в останню путь нашого, земляка, який віддав життя за  Україну. Вадим був авторитетом: у житті та професійній діяльності, надихав усіх, хто його оточував. Слава Герою!»

Загинув наш земляк 12 травня у ході оборони н. п. Білогорівка Луганської області: «У бою за нашу Батьківщину, під час обстрілів позицій ворожою артилерією отримав поранення несумісні з життям…  проявивши вірність присязі, стійкість і мужність» – йдеться у офіційному повідомленні.

Вадиму Луганському було 32…

У загиблого українського героя залишились мама – Наталія Іванівна, тато Василь Вікторович, який сьогодні також боронить Україну від рашистських окупантів…

Щирі співчуття родині та близьким…

Нехай Господь допоможе пережити біль гіркої, непоправної втрати.

Вічна, світла пам’ять та безмежна шана полеглому Герою!

На офіційному сайті Президента України зареєстровано Петицію про присвоєння звання «Герой України» Луганському Вадиму Васильовичу військовослужбовцю 1-ої президентської бригади їм. Петра Дорошенка НГУ посмертно.

https://petition.president.gov.ua/petition/192898

підготував Євген Травневий.