Остання зупинка перед лінією фронту: як змінилась Межова від початку війни

Журналіст ірландського видання The Irish Times Деніел Маклафлін відвідав Межівщину. Разом із редакцією газети «Межівський меридіан» він спілкувався з місцевими жителями, щоб дізнатися, як вони живуть у прифронтовій зоні та як війна змінила їхнє повсякденне життя. Люди тут звикли до звуків сирен, вибухів та «більше не здригаються від гуркоту артилерійських боїв, що тривають годинами».

У матеріалі викорстані фрагменти статті “Остання зупинка перед лінією фронту: східне місто на межі”  у виданні The Irish Times яку Деніел Маклафлін опублікував після візиту до Межової.

«Ми відчуваємо страх, паніку і тривогу, але життя триває, і поки що ми живемо тут. Важко думати про те, щоб виїхати і знайти собі місце деінде, та ми й не хочемо цього робити – поки можемо, будемо сподіватися на краще і вірити, що все тут буде добре», – каже місцева мешканка Оксана, яка разом із подругою Інною Рубан йде головною вулицею міста під звуки чергової повітряної тривоги.

Попри війну, життя триває. Люди продовжують ходити на роботу, працюють магазини, лікарні та школи.

«Війна торкнулася всіх наших родин з 2014 року. Мій чоловік, військовослужбовець, пропав безвісти. Ми переживаємо за наших дітей і батьків. Я не маю роботи, та й як я можу її шукати, коли, не дай Боже, завтра доведеться їхати? Але у нас все ще є газ і електрика, за винятком періодичних відключень електроенергії, тут все працює», – розповідає Оксана.

«Люди будують плани на майбутнє, але ми дуже хочемо залишитися тут… і ми віримо в наші збройні сили», – ділиться Інна Рубан.

Межівчани розповідають, як війна поступово змінювала їхнє життя, перетворюючи те, що колись здавалося неможливим, на буденність.

«Це дуже дивно. Спочатку ти чуєш вибухи далеко, потім вони починають наближатися і стають голоснішими. І ти бачиш більше військової техніки і солдатів, більше переселенців стає в громаді. Ти відчуваєш, як змінюється селище і його мешканці. Три роки тому ми ніколи не чули сирену повітряної тривоги, а зараз це наша повсякденність. Все змінюється потроху, ти це відчуваєш і помічаєш, а потім звикаєш до цього. Звикаєш до звуків обстрілів і вибухів. Але це не повинно бути частиною нормального життя», – розповідає місцева жителька Сніжана Салівон.

Війна проявляється на різних рівнях, торкається кожного українця.

«Війна зачіпає все. Ви бачите, як маленькі діти збирають речі для військових. Хтось плете маскувальні сітки, хтось волонтерить. Кожен намагається щось зробити. У більшості з нас родичі та друзі служать у Збройних Силах», – говорить дівчина.

“Ніхто не знає, що буде далі. Деякі люди готують «тривожні валізи» на випадок евакуації, у когось вони ще з 2022 року, інші сподіваються, що війна не дійде до їхнього селища.  Люди дуже сподіваються і вірятьу краще», – каже голова громади Володимир Зражевський.

У жвавому поштовому відділенні Межової Євген Хрипун збирає свіжі примірники місцевої газети «Межівський меридіан», в якій він пропрацював понад 20 років, а зараз обіймає посаду головного редактора.

«Близько 1 000 передплатників передплатили газету на рік чи півроку наперед. Ми знаходимося всього за 20 км від лінії фронту і не знаємо, якою буде ситуація через рік, тому для нас це справжній прояв довіри», – каже він.

Як і багато місцевих жителів, Хрипун налаштований оптимістично і нічого не сприймає як належне.

У травні 2030 року «Межівський меридіан» відзначатиме своє сторіччя, але він каже:

«Покищо ми думаємо, про 95-річний ювілей, який буде у травні цього року і який сподіваємось зустріти дома – у Межовій ».

Навіть коли минулої осені ворожі війська просувалися до Покровська, фермери навколо Межової посіяли озиму пшеницю, яку можна буде зібрати лише в червні або липні. Редактор вважає це ще однією ознакою впевненості в тому, що жителі Межівщини вірять у краще.

У Межовій температура значно нижче нуля, але в центрі міста троє дітей у теплих пальтах і шапках годинами стоять за столом, заставленим м’якими іграшками – котиками, собачками, сердечками, жабками і навіть танчиками – які вони зробили, щоб зібрати кошти для української армії.

Дмитро (14 років), Діана (14 років) та Каміла (9 років) кажуть, що з 2022 року вони зібрали близько 3 мільйонів гривень (69 000 євро), які пішли на автомобіль, причепи, генератор, прилади нічного бачення та інше обладнання для деяких солдатів їхньої країни, яким так важко доводиться.

Межова продовжує жити, попри постійні загрози. І поки тут є світло, газ і вода, а діти мріють про мирне майбутнє, селище буде стояти.