Роздуми про Перемогу …

Сьогодні наша країна у страшній, кривавій, але безумовно праведній війні бореться… за існування. Це не перебільшення. Саме так. За Незалежність. За Суверенітет. За майбутнє Українського Народу. Української нації. Прийде час. А він обов’язково прийде. Коли ми святкуватимемо перемогу у протистоянні з рашистськими окупантами. Зі сльозами на очах…

Всі наші думки щодня, щогодини, щохвилини – про те, як вигнати окупантів з рідної землі.

На цьому тлі, безумовно, відходить на другий план, просто губиться через невимовні страждання, які сьогодні випали на долю українців, чергова 77-а річниця перемоги над нацистською Німеччиною. День, який ми звикли відзначати 9 травня.

Ніхто не буде сперечатися, що це була найбільша в історії людства катастрофа, трагедія справді планетарного масштабу. За деякими даними, жертвами цієї війни стали понад 80 мільйонів людей. Тому для більшості країн День перемоги над нацизмом є днем жалоби і пам’яті, днем, коли потрібно помовчати, згадати, помолитися та пообіцяти один одному, що нацизм більше ніколи знову не повернеться на нашу землю. Ніколи знову…

Євген Перебийніс – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці, у своїй статті (травень 2021 року) на ресурсі Радіо Свобода, відзначає що єдиною країною, яка прагне святкувати День перемоги у парадно-мілітарному стилі залишається росія. Росія, яка прагне привласнити собі перемогу в Другій світовій війні…

Та чи має вона на це право?
«Головна наша провина у тому, що ми не хочемо визнати головним і єдиним переможцем у Другій світовій війні саме росію (за версією кремля, вона тоді просто називалася інакше – радянським союзом). Чому Україна головний ворог у цьому питанні? – питає Євген Пребийніс. І відповідає: Без України неможлива жодна російська імперія. Саме проти України Росія багато століть веде неоголошену гібридну війну. Насправді ми ніби фантомним болем Росії і, водночас, її головним ворогом. Так само парадоксом є те, що Росія не здатна існувати без війни. На жаль, війною минулою вона живить мобілізацію на війну нинішню – війну в Україні…» (Пророчі слова).

Свого часу Сталін, а через 65 років потому і Путін відзначили вирішальну роль у перемозі над нацизмом саме російського народу – «найвидатнішої нації». Очільник кремля пішов далі у цих хворобливих фантазіях: «Ми все рівно перемогли б у війні. Найбільших втрат у війні зазнала саме росія» і т. д.

– Ці висловлювання є яскравим прикладом брехні і маніпуляцій як на фактологічному, так і на моральному рівнях, – відзначає Перебийніс.

Далі оперуємо тільки фактами.

Український народ у ході Другої світової війни зазнав одних з найбільших втрат як від окупаційного режиму нацистської Німеччини, так і від комуністичного тоталітарного режиму. Територію України нацисти окупували повністю. До того ж по ній двічі прокотився спустошливий каток військових дій – один раз при відступі Червоної армії, і вдруге – при її наступі.

Сукупні демографічні втрати на території України впродовж 1939–1945 років, включаючи військових і цивільних, оцінюються у 8-10 мільйонів осіб. Загалом же з 1941-го до 1945-го, враховуючи тих, хто загинув від рук обох режимів, був вивезений на примусові роботи, репресований або ж депортований, населення України зменшилося з 41 до трохи більше, ніж 27 мільйонів. Було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, вивезено 550 промислових підприємств, незліченну кількість історичних цінностей. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат понад 45% від збитку усього СРСР.

Загальна кількість мобілізованих з території України за роки війни до Червоної армії становила близько 7 мільйонів. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Крім Червоної армії, вихідці з України воювали в арміях Польщі (120 тисяч), США (80 тисяч), Канади (45 тисяч), Франції (5 тисяч). Сотні тисяч українців боролися проти нацистів у лавах партизанів та повстанців. Україна дала Червоній армії 7 командуючих фронтами і арміями, 200 генералів. Понад двом тисячам українців було присвоєне звання героя СРСР. У 1944 році кожен третій військовослужбовець Червоної армії був вихідцем з території України. У піхотних частинах і з’єднаннях 1-4 Українських фронтів українці становили 60–80%. Саме вони переважно брали участь у визволенні від нацистів країн Східної Європи, в тому числі Чехословаччини.

Цинізм Кремля полягає в тому, що святу тему перемоги над нацизмом він намагається перетворити на свого роду індульгенцію від усіх злочинів як радянського, так і нинішнього російського режимів. Той, хто про ці злочини говорить,
автоматично звинувачується російською пропагандою у фашизмі.

Так, ми відзначатимемо День пам’яті та перемоги над нацизмом. Із скорботою та жалобою. Не танцюватимемо і не співатимемо у цей день, бо знаємо, якою страшною ціною ця перемога була здобута. Ніхто не може приватизувати перемогу в тій страшній війні. І вже точно не має на це жодного морального права кремль, для якого вона – лише коліщатко в механізмі безкінечного самовідтворення тоталітарних режимів.

А в цей день ми згадаємо хвилиною мовчання жертв Другої світової війни, усіх невинно убієнних українців під час російської агресії, що триває з 2014 року та героїв, які віддали своє життя за мабутнє України…

Слава Україні!

За матеріалами статті – автор Євген Перебийніс (Радіосвобода – 2021 рік)

Третього травня відбулося засідання Верховної Ради. Депутати прийняли Закон про перенесення пам’ятної дати Дня перемоги з 9 на 8 травня. Тепер цей день буде офіційним вихідним та називатиметься Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

”За” проголосували 290 народних депутатів. Закон набуває чинності з дня його публікації. У пункті 1 частини першої статті 2 слова «Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги» замінити словами «Дня пам’яті та перемоги над
нацизмом у Другій світовій війні»,- зазначає пресслужба Верховної Ради.