У Межівській лікарні з’явився Starlink від Ілона Маска!
Межівська лікарня отримала доступ до глобальної супутникової системи компанії SpaceX. Цими днями до медичного закладу привезли установку Starlink!
Відтепер персонал лікарні, а у майбутньому, можливо, і пацієнти поліклініки матимуть змогу користуватися безкоштовним та високошвидкісним Інтернетом.
За словами головного лікаря Анатолія Сергієнка, доступ до швидкого, бездротового Інтернету для медичних установ в умовах умовах війни переоцінити складно.
– Тим більше, враховуючи нашу близькість до зони проведення активних бойових дій, – ділиться він. – Та й взагалі, обладнання суттєво полегшить роботу медичного персоналу і зробить умови перебування пацієнтів комфортнішими, адже потреба у доступі до інформації наразі є необхідністю.
Досвідчений IT-фахівець лікарні Сергій Коротун розповідає, що був приємно вражений рівнем обладнання, його простотою і водночас якістю, зокрема легкістю підключення.
Сергій Миколайович впевнений, що за супутниковим Інтернетом, безумовно, майбутнє. Це особливо актуально під час відключення або за появи проблем з основою мережею. Його слова підтверджує і швидкість Starlink, яку ми побачили, як-то кажуть, на власні очі – до 167 Мегабіт за секунду!
Як запевняє Анатолій Сергійович, після монтажу та випробування обладнання можна буде обдумати можливість зробити на території лікарні зону вільного доступу до мережі Інтернет.
Так би мовити, пробний запуск вже виконано…
Як стало відомо, українським медичним закладам та установам у сфері охорони здоров’я передано 590 станцій супутникового інтернету StarLink американської компанії SpaceX. Системи StarLink будуть використовуватися закладами охорони здоров’я під час відключення або за появи проблем з основою мережею. Це дозволить лікарням мати доступ до супутникового Інтернету навіть у зонах, де через активні бойові дії тимчасово відсутній зв’язок. Забезпечити лікарні системи StarLink вдалося завдяки співпраці Міністерства охорони здоров’я з Міністерством цифрової трансформації.
Що таке Starlink?
Доступна інформація з мережі:
Starlink — це платформа супутникового інтернету компанії SpaceX, яка належить американському бізнесмену Ілону Маску. Поки що вона розвивається: проєкт почали розробляти в 2015 році, тестові прототипи вивели на орбіту в лютому 2018 року, а першу групу із 60 супутників запустили у травні 2019-го. Зараз на орбіті вже майже дві тисячі супутників, а до 2027 року компанія планує запустити до космосу загалом 42 тисячі — й тоді, яка стверджує компанія, платформа прокриє майже всю планету інтернетом. Орієнтовна вартість проєкту — 20-30 мільярдів доларів США.
Супутник Starlink — це пласка панель вагою 295 кілограмів із чотирма антенами та сонячною батареєю, датчиком орієнтування за зірками, а також із двигунами, що працюють на криптоні, за допомогою яких супутник може маневрувати та обирати іншу орбіту. Starlink використовує систему стеження Міноборони США, аби супутники не врізалися в космічне сміття та не наближалися до інших станцій. На відміну від геостаціонарних супутників, Starlink не зависають над планетою, а мчать навколо неї з величезною швидкістю — приблизно 27 000 км/год. Зараз вони — найяскравіші об’єкти в небі, що трохи турбує астрономів: це може заважати спостереженням. Компанія пообіцяла виправити це, але поки що не зробила їх менш видимими.
Супутники перебувають на низькій навколоземній орбіті, приблизно у 550 кілометрах над поверхнею Землі, тому затримка сигналу майже непомітна — до 20 мілісекунд, на відміну від найближчих конкурентів, у яких сигнал може затримуватися на секунди. Із наземними станціями й терміналами користувачів зв’язок забезпечується Ка-антенами через радіодіапазони з частотою 12 ГГц, а між собою супутники взаємодіють на частоті понад 10 тисяч ГГц завдяки лазерному променю.
Як це працює?
У країнах, де вже працює Starlink, встановлені наземні станції-шлюзи. Ці шлюзи стоять по всьому світу й не можуть бути занадто далеко від користувача, який намагається підключитися. Тому кількість цих шлюзів — така ж принципова річ, як і кількість супутників у небі. Поки що шлюзи є не всюди, їхня мережа також поступово розширюється. До війни найближчий до України шлюз був у Польщі, й цього було достатньо, аби під’єднатися до платформи в Україні.
Шлюз підключається до супутника, а той, у свою чергу, передає його сигнал на тарілку-термінал. По суті, супутник — дзеркало, яке ретранслює сигнал від наземної станції в одному місці до тарілки користувача в іншому.
