Літературна Межівщина: Наші непоправні втрати, як на війні…

Ще не загоїлися пекучі рани від втрат «ЛСееМівців», наших дорогих поетів-краєзнавців: Валентина Івановича Пузіна, Ольги Леонідівни Малишко, Тамари Макарівни Середи, дещо раніше Володимира Онисимовича Попова – як сьогодні ми, члени історико-літературного об’єднання (ЛСМ) понесли чергову втрату.

Перестало битися життєлюбне серце Олени Сергіївни ПОШИТОЇ, родом з невеличкого села Межівської громади – Степового.

Звичайна проста жінка, мама і бабуся – вона все життя цікавилася і збирала друковані матеріали про слов’янські культурні цінності, трипільську доісторичну культуру, традиції мешканців Київської Русі, нашого регіону. В її особистій бібліотеці зібрані оригінальні видання з Історії України (в т.ч. зарубіжних авторів), про загадки єгипетських пірамід та Атлантиди, дослідження Велесової книги тощо. Збереглися її цікаві виписки із книг, міркування над ними.

Пані Олена глибоко і серйозно вивчала Біблію.

З нею було приємно і захоплююче розмовляти на різні наукові теми. Цікавилася вона і сучасними книжковими новинками наших бібліотек.

Пані Олена дуже любила життя, поезію, сама писала вірші. Пропонуємо один з її прекрасних ліричних етюдів, як згадку про наші змістовні літературні зібрання.

Світанок, ранок, дощ, роса.
Туман і промінь золотистий,
Поглянь навкруг – яка краса!
Осінній день, багряне листя.
І тиша, тиша навкруги,
Нечутно падають горіхи…
Ріки безмежні береги – роки життя
Неначе віхи.
Давно вже пройдених доріг,
Далекого дитинства спогад:
В саду барвистому курінь,
Чудовий день, квітучий погляд
Моєї мами.Ласкаві очі і чоло
І тата слово променисте!
І мудре, як життя воно –
Червоне з перлами намисто!
Левади, верби і село
Розкинулось в далі імлистій,
Садки, двори, криниці. Спогади…
Пливуть хмаринки в небі чистім.
І вже курличуть журавлі,
І вкотре в вирій відлітать,
А я стою на цій землі,
Милуюсь садом і співаю:
Світанок, ранок, дощ, роса…

21 жовтня 2021р.