Субота, 20 Липня, 2024
Люди твої, МежівщиноПро головне

Спогад дитинства яблуневий

На сторінках газети неодноразово друкувалися інформаційні дописи, а також вірші талановитої жінки, яка сьогодні працює завідувачкою відділення денного перебування комунального закладу «Центр соціальних послуг» Межівської селищної ради».

Алєксєєва Світлана Славянівна (Світлана Сонцясхід)

Народилася і виросла вона на Слобожанщині (Богодухівщина, Харківська область). Закінчила Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна у 2004 рр. за фахом філолог, викладач української мови та літератури. Та доля її закинула на Межівщину.

Пані Світлана брала участь у всеукраїнських та регіональних творчих конкурсах літературно-творчого напрямку, отримувала дипломи та призові місця в літературних конкурсах в соцмережах: ІІ місце номінація «Проза» літературного конкурсу «Спогади дитинства» (2021 рік, поетична спільнота «Стан душі моєї»); переможець конкурсу «Перше кохання» номінація Майстерність слова. Проза» (2021 рік, поетична спільнота «Стан душі моєї»); ІІІ місце літературно-мистецького інтернет-конкурсу «Великоднє яєчко» в номінації «Проза» (Всеукраїнський літературно-мистецький альманах «Водограй мрій», 2021 рік). Її творчі надбання стали пулікаціями в альманахах «Політ моїх думок» (2020), «Ти і я» (2021), «Візерунки» (2021) (ФО-П Л. С. Стасюк, м. Хмельницький), «Водограй мрій №12» (2021) (ТОВ «НВП «Інтерсервіс», м. Київ).

А сьогодні пропонуємо увазі читачів ліричну прозу Світлани Сонцясхід.

СПОГАД ДИТИНСТВА ЯБЛУНЕВИЙ

В очікуванні зелених цифр на моніторі світлофора, що дозволяв би швиденько перебігти їй одне з найжвавіших перехресть містечка і дістатися до невеличкого базарчика, Ірина енергійно тупала ніжками у босоніжках на високих підборах.

Звичайно, можна було б просто відвідати триповерховий мегамаркет зовсім поруч з офісом, та того, що так було вкрай необхідно молодій красуні, там не продавали.

Стихійний ярмарок виявився саме тим місцем, де збувалась щороку в липні-серпні її палка, дитяча і малозрозуміла загалу мрія. Принаймні їй так здавалося. Ну хто скаже, що ти сповна розуму, коли в обідню перерву замість спокійного перепочинку ти летиш пішки півтора кварталу, щоб відвідати звичний базарчик?

Навряд чи такі знайдуться. Та й Ірина ні з ким не ділиться секретом свого променаду. Про те, що вона ходить сюди за покупкою вже не перший рік, знає лише Сашко. Тільки він розуміє, як можна любити звичайнісінькі собі з вигляду яблука і подорожувати у пошуках за ними містом. Та ще й безмежну спеку – чомусь завжди «білий налив» спіє саме в спеку.

– Розумієш… – завжди з легкою усмішкою, дивлячись кудись задумано в далечінь, каже вона, – це ж спогад дитинства, ну і трішки юності, – і, повертаючись до чоловіка, змовницьки йому підморгує.

Він підтримує її гру:

– Це коли яблуня була велика, а яблука, як детальки конструктора, дрібні?

Ірина з тією ж мрійливою усмішкою кілька разів артистично киває. Як же  добре він вже знає її з усіма бажаннями і вподобаннями! І пристрасну любов до світло-жовтуватих яблук під назвою «білий налив».

Спогади несуть її легкими хмаринками в давній світ, де  дитинство грає всіма своїми барвами. Їй доручають важливе завдання – зібрати в садку всі – один в один, невеличкі – яблука білого кольору під старою крислатою яблунею у великі плетені кошики. Іринці шість – їй хочеться бути корисною, вона береться до роботи: спочатку носить по одному-два плоди, потім вирішує, що такий підхід до справи – довга музика, і накладає вже по кілька штук в поділ сукенки. Так робота йде швидше і кошики наповнюються енергійніше.

Іринка вже назбирала всі три кошики і, всівшись поруч, складає з яблук, що лишилися, піраміду. Їй здається, що яблука нічим не гірші за різнокольорові детальки її улюбленої  іграшки, а ось дерево – яблуня – велика, мов міська багатоповерхівка…

Але гладенькі круглобокі плоди не тримаються купи і розсипаються навсібіч. Дівчинка не кидає будівельних спроб і нарешті їй вдається досягти мети – красуня-вежа яблуневого походження радує її дитяче око! Мала в захваті сміється і плескає в долоні. А потім бере з верхівки найжовтіше та найкрасивіше яблуко – піраміда вмить руйнується, а її яблучка-цеглинки губляться у спориші. Дівча ж тим часом із задоволенням смакує соковитим яблуком: кисло-солодка і трохи зерниста м’якоть здається їй просто-таки райською насолодою, а ароматний сік назавжди поєднується з запахом щедрого на гарну погоду літа і пахне саме тим щирим, беззахисним дитинством…

Відтоді «білий налив» – її улюблені яблука на все доросле життя. Хоча і юність не минула без них: любила дівчина пригостити і друзів, і знайомих цією сільською смакотою – мама завжди передавала на навчання чималий клуночок з доньчиними улюбленцями. Так і з чоловіком Ірина познайомилась – яблуком пригостила юнака, що прийшов за компанію з хлопцем сусідки по кімнаті в гуртожитку технікуму. Вона до дрібниць пам’ятає, як Сашко подякував тоді, несміливо посміхнувся і запросив її пройтися парком поруч; як сама незчулася і розговорилася з симпатичним незнайомим парубком та розповіла йому про свою любов до найзвичнішого, здавалося б, для українця фрукту, але ж який він має дивовижний і чудовий смак! А як навесні казково цей сорт цвіте, ніби білосніжною мережкою вкривається яблуневий сад!

Юнак погоджувався і з хвилюванням сказав, що у них в селі також є такі яблука і він із задоволенням пригостить її навзаєм, коли Ірина з ним зустрінеться наступного разу. А наступного року дівчина з Сашком в пору дозрівання улюбленого сорту гуляли весілля: на білосніжних скатерках в сільськім кафе стояли прозорі тарелі з найбажанішими для нареченої фруктами – прозоро-білими яблуками.

Міське життя змінило світ Ірини, а ось любов до рідного краю та  «білого наливу» з ароматом дитинства збереглась. Кілька років тому відкрила для себе дівчина цей затишний базарчик, де мешканці найближчих сіл продавали нехитру домашню продукцію. І її улюблені яблука.

– Бери, доцю, бери! Та спершу покуштуй. Смачні ж! – припрошують бадьорі сільські продавчині в барвистих панамках та бейсболках.

Вона підходить до мовчазної бабусі у квітчастій хустині і бачить ті ж самі – один в один, невеличкі – світло-жовтуваті плоди. Дівчина посміхається – здається, ось тут не лише запаморочливий аромат яблук, а саме дитинство причаїлося десь поруч у білій сукенці в дрібну червону квіточку. Бабуся впіймала її погляд-усмішку і вправно складала в прозорий пакет чи то вірний спогад дитинства, чи то символ першого справжнього кохання, чи то  просто любов на все життя…