Нетлінні миттєвості історії нашого видання

Велике бачиться на відстані

Під кінець 60-х років минулого століття в редакції Межівської районної газети (тоді – «Червона зірка») сформувався стабільний і бойовий колектив. Правда, відразу уточню, що «сформувався» він не сам по собі, а вміло зібрав його тодішній редактор Володимир Олійник – журналіст прогресивних поглядів, керівник непересічного організаторського хисту, сміливий у впровадженні нових (можна сказати й експериментальних) методів мобілізації працівників редакції на підвищення якості і значного розширення жанрової тематики газетних публікацій, поліпшення дизайну головного друкованого органу району (навіть оформлення заголовку змінював кілька разів).

І все це не від бажання редактора заявити про себе, а від прагнення бути в ділі, а не при ділі. Основна мета Олійникової «реформи» – побудувати між редакцією і читачами газети надійний місток довіри і взаєморозуміння. Для цього, в свою чергу, потрібно було якнайповніше задовольняти читацький інтерес і, одночасно, не втратити об’єктивну прив’язку до тодішнього актуального життя країни, наполегливо і принципово підтримувати такі зміни в діяльності суспільства, які виявлялися ефективними і перспективними.

Багато людей приходило до редактора з проханням прийняти їх на роботу, мовляв, «що я не напишу замітки про те, скільки, наприклад, свинарка отримала поросят на свиноматку?». Він, якщо була вакансія, не відмовляв. Та претендент мав обов’язково пройти випробувальний термін (переважно, протягом місяця). Не всі витримували навіть тижня, зрозумівши, що газетна робота далеко не так проста, як на перший погляд. Залишалися працювати ті, хто приходив за покликом серця, хто на запитання, на якій посаді він себе бачить, відповідав без вагань: «Яку запропонуєте».

Саме з числа таких людей надовго залишилися працювати в редакції Іван Волуй, Микола Тютченко, Володимир Чопенко, Михайло Пудла, Олександр Перепелиця, організатор місцевого радіомовлення (перебував у штаті редакції) Іван Варава. Берегинею ділової атмосфери в колективі називали мудру і досвідчену щодо газетної справи Марію Радченко (працювала відповідальним секретарем).

З цим колективом Олійник В. і зумів здійснити амбітні плани зміцнення престижу райгазети. Зокрема, широко висвітлювалася робота тринадцяти колгоспів та радгоспу, десяти сільських та двох селищних рад, а також підприємств та установ. Не обходили журналісти питань освіти, спорту, культури, життя населених пунктів району. Газета постійно інформувала читачів про наслідки змагань та обміну досвідом у різних сферах діяльності Межівського району з сусіднім Петропавлівським та Романівським районом Саратовської області.

Щоб журналісти не зациклювалися на «текучці», а могли розкривати і свої літературні таланти – Володимир Микитович запропонував по черзі писати публіцистичні статті на вільну тему під рубрикою «Суботня розмова з читачем», брати участь у підготовці прозово-поетичних сторінок під рубрикою «Чисті джерела», нарисів про відомих людей району і трудові династії, героїв війни 1941-1945 років.

Читачам подобалися і якісні фото в «Червоній зірці». То вже була заслуга фотокореспондента Григорія Юхименка – професіонала з великої букви (до речі, колишнього військового авіафотографа).​

Старання журналістів знаходили живий відгук у читачів. Про це свідчив і тираж газети – понад 7,5 тисяч примірників.

Здобутки колективу редакції стали частіше помічати і в обласних інстанціях. Дійшло до моральних і матеріальних заохочень, запрошень брати участь в обласних журналістських конкурсах, у яких, між іншим, межівчани часто займали призові місця.

Авторитет газети якось непомітно став притягувати до себе добровільних дописувачів, багато з яких стали позаштатними кореспондентами. Так, при редакції діяли 8 позаштатних відділів (наприклад, відділ правового виховання, очолюваний народним суддею Миколою Скрипченком). Серед позаштатних кореспондентів пам’ятаю також Завгороднього М. (с. Веселе), Радченка В. (с. Новопавлівка), Зашка С. (с. Райполе), Кайдаша М. (с. Федорівка), Кононенка О. (смт Межова). Позаштатники завжди вносили свіжий та оригінальний струмінь у підготовку газетних публікацій.

Не підвела редакцію й молодша зміна журналістів: Анатолій Пічугін, Костянтин Родик, Таїсія Лучко, Наталія Лисенко.

Так і оформилася базова модель роботи редакції межівської райгазети. Вона надійно служила аж до Горбачовської «перебудови», коли різко змінилися вимоги до стилю газетної роботи, до її ролі в суспільстві.

Олександр ВИННИК


Газета – дзеркало району

Нашій районній газеті цьогоріч виповнюється 90! Ювілей – солідний.

Моє знайомство з районкою почалося ще в дитинстві, коли батьки передплачували «Зірку», яка друкувалася на двох полосах (сторінках). Пізніше, працюючи в колгоспі і навчаючись у Межівській СШ №1, почав і сам писати до редакції.

Добрим словом згадую і нині колишніх редакторів, ветеранів війни Якима Івановича Давиденка, Михайла Івановича Цибенка (комсомольця-добровольця), Івана Максимовича Чорняка.

У кінці 60-х під час редакторства Володимира Микитовича Олійника почав працювати в районці завідуючим відділу партійного життя і заступником редактора.

Що можна пригадати про ті роки? Звичайно ж те, що над обговоренням газети працював дружний професіональний колектив. Працівників редакції поважали. Був великий сількорівський актив.

На той час газета була органом райкому партії і райвиконкому. І якщо до працівників газети ставилися певні вимоги, то й про зміцнення матеріально-технічної бази теж дбали. В розпорядженні журналістів були потужні мотоцикли, оновлювалися інші технічні засоби. А згодом за сприяння районних і обласних органів влади було збудовано нове приміщення редакції, де і зустрічає 90-річний ювілей районки нинішній малочисельний колектив.

Адже, на мій погляд, газета залишена сам-на-сам зі своїми клопотами і проблемами. І все-таки, попри всілякі прикрощі, сьогодні боєздатний колектив робить все для того, щоб газета була читабельною, охоплювала всі сфери життєдіяльності району, віддзеркалювала і позитивні, і негативні явища нашого буття.

Для цього, напевне, районній владі, обєднаним територіальним громадам, керівникам господарств, представникам середнього і малого бізнесу слід все ретельно зважити і подбати про надання ділової, практичної допомоги колективу редакції. І не тільки на час ювілейної дати. А постійно.

Для того, щоб, як наші «Зірка» і «Червона зірка», «Межівський меридіан» завжди був дзеркалом району.

Колектив районки хочу привітати з ювілеєм нашої любимої газети. Бажаю здоровя, творчого натхнення, ентузіазму, мужності і витримки, гостроти журналістського пера.

З повагою

Микола ТЮТЧЕНКО,
ветеран праці, колишній заступник редактора


Вага газетного рядка…

На початку грудня 1970 року повертався з армійської служби у Межову.

Як і годиться, став на облік у військкоматі, в райкомі партії. Там і отримав направлення на роботу в редакцію районної газети.

Головний редактор Володимир Микитович Олійник відразу дає команду: «Завтра виходь на роботу!».

Кажу, що ні в чому, я ж ще в шинелі. А він посміхається і говорить, що теж із шинелі починав…

Швидко вписався в колектив. Працювалося легко, творчо.

А під час жнив, як додаток до «Зірочки» (так ласкаво читачі називали нашу районну газету), щоденно виходив на двох сторінках «Промінь». У ньому оперативно висвітлювалися події гарячої для сільських трударів пори. Самі ж і розвозили його по району…

Ось так і жили.

Володимир ЧОПЕНКО