І впала з неба зоря на ймення Полин
26 квітня виповнюється 35 років аварії на Чорнобильській АЕС
«І засурмив третій Янгол, — і велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип. І впала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…”
Це уривок з «Одкровення св. Івана Богослова», у якому апостол передрікав майбутню долю світу. 26 квітня 1986 року людство з жахом усвідомило, що похмуре біблійне пророцтво про зірку “Полин” таки збулося…
ЧОРНОБИЛЬ… Це народна назва виду трав’янистих багаторічних рослин роду полині, що дав назву невеликому місту, розташованому на Київському Поліссі, а згодом і першій в Україні атомній електростанції. Електростанції, яка 26 квітня о 1-й годині 23 хвилини за київським часом піднесла страшний урок всьому людству, спричинивши безпрецедентну в історії світової цивілізації техногенну катастрофу. Вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС… Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі. Експерти порівнюють таку потужність у 300 Хіросім!
Радіоактивна хмара від вибуху накрила не тільки Україну, Білорусь і Росію, але також Східну і Північну Європу. Загальна площа радіаційного забруднення України склала 50 тисяч квадратних кілометрів. Трагічний перелік жертв і постраждалих в результаті Чорнобильської трагедії триває і до наших днів…
Сьогодні на Межівщині проживає 59 ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з них 7 – мають І категорію, 41 – ІІ категорію і 11– ІІІ категорію.
А всього на обліку знаходиться 147 осіб з числа, які мають статус постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, з яких: 29 – потерпілі діти, 11 – дружини померлих ліквідаторів І-ї та ІІ-ї категорій.
ЛІКВІДАТОРИ… Вони першими прийняли на себе удар мирного атому і працювали на станції не лише до завершення будівництва саркофагу над четвертим енергоблоком, а й іще кілька років після аварії.
Хтось на даху реактора, хтось скидав з вертольота в епіцентр пожежі цемент та свинець, хтось зрізав уражений радіацією ґрунт, хтось за водійським кермом по кілька разів на день доставляв хлопців до станції. І так – хтось, хтось, хтось… робив, можливо, найнебезпечнішу в світі роботу: рятував, закривав собою весь світ від радіаційної небезпеки.
Ось що згадують про дні, проведені на Чорнобильській АЕС та у 30-кілометровій зоні відчуження, наші земляки, яких держава покликала на ліквідацію наслідків катастрофи.
Назавжди об’єднав їх трагічний Чорнобиль…
З гіркотою чорнобильського полину: Спогади ліквідаторів аварії на ЧАЕС
Віктор АРХИПЧУК – ліквідатор І категорії (Межова)
– 30 квітня нас зібрали на мобілізаційному пункті, пам’ятаю, як люди йшли на першотравневу демонстрацію, а ми вантажилися на платформи разом з технікою….
Скільки ж мені було на той час? 25 років. Одружений, доньці – 3 роки. Працював у Вільногірську в управлінні механізації будівництва екскаваторником.
Нам особливо ніхто нічого не пояснював… Перші тижні жили і працювали в Прип’яті – в гуртожитку. Нагортали екскаваторами земляний вал навколо ЧАЕС.
12-13 травня довелося попрацювати на дезактивації на території самої станції. Знімали верхній шар радіаційного ґрунту – 15-20 сантиметрів – і вантажили. Куди його потім вивозили – не знаю.
Обличчя буквально горіло і сухість в роті постійно. Кожен під час роботи мав набрати свої рентгени. Після дезактивації мій прилад показав більше 30-ти. Більше до роботи не допустили…
Я добре пам’ятаю хлопців з нашого управління, які працювали там зі мною. Їх вже немає серед нас…
Микола НАЗАРЕНКО – ліквідатор І категорії (Слов’янка)
Був призваний для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС військкоматом у листопаді 1988 року.
На той час проживав у селі Слов`янка, мав сім`ю, дружину та доньку. Працював на насосній станції. Мобілізацію сприйняв як обов`язок.
Під час служби проживав у с. Оране. Звідти їх привозили працювати до четвертого блоку, прибирати радіаційні залишки.
Доводилось працювати прямо всередині станції – за одну хвилину перебування там необхідно було закріпити спеціальні листи для поглинання радіації, а вже потім наступні ліквідатори виносили їх.
Отримували дуже велике опромінювання. Повертаючись з блоку, проходили хімічну обробку. Працювали щодня, без вихідних.
Додому повернувся у лютому 1989 року. Звичайно, багато хворів. Але сім`я, рідна домівка, улюблені справи надають сил і додають радості у щоденному житті
Володимир ОСТАПЧУК – ліквідатор І категорії (Веселе)
Від перших днів аварії поруч з пожежниками та військовими працювали медичні працівники, які відгукнулись на заклик держави.
Вони здійснювали дозиметричний контроль, медичний догляд постраждалих і евакуйованих, забезпечували роботу бригад по ліквідації.
Понад 2 місяці довелося провести у зоні відчуження і нашому земляку, ветерану медичної служби Володимиру Миколайовичу Остапчуку з с. Веселого.
…Як згадує сьогодні, викликали його, як медика, через військкомат. Місцем дислокації виявилося село Оране, що знаходилось в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС. Призначений був начальником медичного пункту. Військові палатки – по 80 чоловік у кожній, двохярусні ліжка, постійно працюючі «буржуйки»…
Проводжав по змінах бригади хлопців, робив медичний огляд, видавав чисту білизну. Потім зустрічав зі станції: знову оглядав, збирав одяг, контролював здоров’я.
Володимир Миколайович в силу природної скромності сьогодні щиро переконаний, що не робив нічого особливого. Хоча насправді це далеко не так…
Довелось кілька разів побувати і біля самої станції – привозили зміну одягу, робили дезінфекцію.
Згадує, як певний час ніяк не могли визначити джерело радіації в палатці. Рівень був високий, але речі та предмети побуту під час перевірок не викликали підозри. Нарешті, перевірити хвою, якою утеплювали житло – а вона, виявляється, зашкалює, бо увібрала в себе все що можна! Пропрацювати в зоні відчуження Володимиру Остапчуку довелося 63 дні.
Олександр РУФФ – ліквідатор ІІ категорії (Межова)
– Було мені на той час лише 24 роки… Працював механіком рефрижераторної секції на залізниці.
До Києва доставили літаком, а потім – Чорнобиль. Мешкали в бомбосховищі на самій ЧАЕС. Ми були без спеціальних навичок і роботу, на перший погляд, виконували нескладну. Але вона коштувала багатьом з нас здоров’я і років життя.
Проводили дезактивацію приміщень і будівель, скидали сміття, що лежало на покрівлях і майданчиках вентиляційних труб станції.
Весь час у горлі відчувалася сухість, хотілося пити, а в роті постійно був неприємний присмак. Перші дні навіть не пам’ятаю, щоб визначали дози опромінення.
Мені довелося працювати на станції 45 днів. Із хлопців-земляків, які були зі мною у тій, першій, групі крім мене нікого не залишилося…
Олександр АНЖИН – ліквідатор ІІ категорії (Новопідгородне)
Брав участь у ліквідації наслідків аварії ЧАЕС з 1 липня по 17 серпня 1987 року.
Службу проходив у с. Оране, що за 14 км. від Чорнобильської АЕС, в окремій ремонтній роті. Офіцер, був командиром взводу, який проводив дезактивацію 3-го турбінного цеху (мили стіни, підлогу щавелевою кислотою). Зміна тривала недовго – 10-15 хв. Але цього вистачило з лихвою…
Спецодяг, розповідає Олександр Сергійович, після кожної зміни міняли.
На пункті пропуску «японцем» (так називали дозиметр, адже вся техніка була японського виробництва) перевіряли рівень радіації людей і техніки. Якщо вона не відповідала нормі, відправляли знову на дезактивацію.
Перебування в зоні відчуження закінчилося після того, як отримав визначену дозу опромінення.
Редакція “Межівського меридіану” дякує за допомогу в підготовці матеріалу нашим надійним партнерам та помічникам, зокрема завідуючим Слов’янської та Новопідгороднянської бібілотек Кравцовій В.А. і Туєвій І.В., а також директору Зорянської ЗШ Захарій Л.С.
