Із почесною вартою Національної гвардії на Межівщині попрощалися з нацгвардійцем Олександром Роженком
«Солдат, помічник гранатометника стрілецького взводу Олександр Роженко загинув 17 лютого під час запеклих боїв біля Бахмута Донецької області, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України», – йдеться у офіційному повідомленні.
На Межівщині дві громади провели в останню дорогу загиблого нацгвардійця Олександра Роженка.
Прощалися з Героєм у рідному селі Колона-Межова Межівської громади.
Із почесною вартою Національної гвардії України, квітами, синьо-жовтими прапорами…
Після прощання на рідному подвір`ї, під мелодію «Плине кача» у виконанні духового оркестру – рідні, друзі, бойові побратими вишикувались у нескінченну траурну процесію, проводжаючи Героя в останню путь…
Народився Олександр у невеликому селі Колона-Межова, навчався у Новопавлівській середній школі № 2, закінчив Межівське профтехучилище.
Поховали мужнього воїна на сільському кладовищі рідного села, де тепер також, як вже на багатьох кладовищах Межівщини, майорітиме синьо-жовтий прапор України…
« Невимовне горе і нестихаючий біль сьогодні відчуває межівська земля і вся Україна. Плаче небо, плаче природа і разом з рідними плаче вся громада. Усі ми прощаємося з Героєм, який не прагнув бути героєм, а був свідомим громадянином, патріотом та за власної волі обрав шлях захисту рідної землі від ворога.
За своїх друзів, за наш спокійний сон, за те, щоб наші діти жили у вільній і незалежній державі Олександр віддав найцінніше, віддав своє життя…» – відзначив Межівський селищний голова Володимир Зражевський.
Олександр Роженко пішов добровольцем захищати Батьківщину у перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів. Боронив Україну у лавах Національної гвардії.
Рідні згадують, що Сашко, говорячи про захист рідної землі, завжди повторював: «Хто, як не я…? » Він просто не уявляв, як зможе заховається за чиєюсь спиною. Він обов’язково мав захищати: маму, бабусю, сестричку, племінницю, захистити всіх….
Останні місяці вони були у самісінькому пеклі – у Бахмуті… Але він не скаржився, завжди переконував рідних, що у нього все добре…
І це так схоже нього, адже бойові побратими та друзі згадують Сашка, як невичерпного оптиміста: «Заводний хлопець, завжди міг підняти настрій». «Справжній воїн, сміливий, здатний вибратись із найскрутнішої ситуації». 
17 лютого вони потрапили під важкий мінометний обстріл… Це був останній бій Олександра Роженка…
Йому назавжди залишиться 30 років…
Буквально за кілька днів перед загибеллю Олександр був удома – в короткій відпустці.
Розповідав про бойові будні. Якось легко і невимушено говорив про смертельну небезпеку, про страшні бої, де горіла промерзла земля, а вирви від снарядів та мін – на кожному квадратному метрі багатостраждальної української землі.
Ірина Тимошенко, староста Райпільського старостинського округу
– На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Смерть найріднішої людини-велике випробування. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському Воїну Олександру Роженку, який захищав Батьківщину та кожного з нас. Щирі співчуття рідним і близьким…
Колишній директор Новопавлівської школи №2, класний керівник Бакаляр Галина Іванівна,
«У нашій пам’яті по-різному збережеться світлий образ Саші: як сина, як учня, як вірного друга, як коханого. Завжди усміхнений, життєрадісний, добрий, готовий прийти на допомогу – саме таким ми запам’ятаємо його. Сумуємо разом з рідними. Нехай його душа знайде вічний спокій, а ми завжди берегтимемо пам’ять ро нього».
У Героя залишились мама Олена Миколаївна, бабуся Любов Савеліївна, сестричка Юлія.
Щирі співчуття рідним та близьким…
Пам’ять про Олександра Роженка завжди житиме в серцях вдячних райполян, новопавлівців, межівчан і в кожному серці!
Низький уклін Герою від теперішніх та майбутніх поколінь!
Євген Травневий.
