Що хвилює Миколу Грищенка?

Трохи історії

Шахи в Україну прийшли безпосередньо з батьківщини шахової гри Індії в ІХ – ХІ ст. Доказом цього є шахові фігури, знайдені в археологічних розкопках Вишгорода, Києва, Турова, Чорної Могили біля Чернігова. А також билини, що розповідають про популярність шахів у часи Київської Русі, і чистота шахової термінології, яка зберегла східні найменування майже без змін, характерних для країн Західної Європи.

В часи панування Литви та Польщі любов до шахів в Україні не зникла. Про це свідчить поема Я. Кохановського «Шахи» (1564), знана серед шляхетського люду. Відомо, що шахістом був митрополит Т. Яновський, а меценатом шахового мистецтва – гетьман К. Розумовський.

Перший в Україні шаховий клуб заснували 1881 року в Харкові. Згодом почали роботу клуби в Києві, Одесі, інших містах. У 1902 році в Києві провели Третій Російський Чемпіонат з шахів, а 1909-го в Одесі відбувся Південноросійський шаховий чемпіонат, що був Першим Чемпіонатом України, переможцем якого став Б. Верлинський. Друге місце посів Ю. Боголюбов.

За часів радянської влади українські гросмейстери змагалися за шахову корону в складі СРСР. Незалежна Україна подарувала планеті 16-го чемпіона світу Руслана Пономарьова з Донеччини. Ще однією гордістю українських шахів є львів’янка Катерина Лагно, яка в 12 років стала наймолодшим жіночим гросмейстером світу, а в 15 здобула звання чемпіонки Європи серед дорослих. Нині вона в чільній десятці жіночого рейтинг-листа ФІДЕ.

Про місцеві шахові проблеми

Микола Терентійович Грищенко шахами захоплюється більше шести десятиліть. Сам родом із Новопавлівки, але вже третій рік проживає в Межовій, із сім’єю сина. Зустрілися з ним у дитячій бібліотеці. Питаю, чи далеко було йти. Та ні, каже, тут близенько – від інкубатора. Дійшов швидко, десь за годинку. Стало зрозуміло – у людини є почуття гумору. І це чудово.

Пан Микола сам запросив на розмову. Хвилює його одне питання, яке він намагається вирішити уже не один рік. Ось як говорить:

– Раніше любителі шахів збиралися у центрі соціальних послуг у межах робочого графіка закладу. Не дуже зручний час, нам би у вихідний зібратися, але не виходило. 2018 року любителі шахів організувалися в любительське об’єднання «Інтелект нації» і стали збиратися в бібліотеці. Нам виділили суботу, чим ми були дуже задоволені. Адже я особисто зацікавлений, щоб підтягувати молодь і дітей. А діти є діти – навчання, та й відпочити хочуть після уроків. Тому субота підходила якнайкраще.

Спочатку усі охочі приходили активно, а потім якось потихеньку відсіялися. Натомість додавалося дорослих любителів шахів. І в бібліотеці змінився графік роботи.

– Нам потрібна кімната. Щоб люди могли в будь-який час зайти, навіть домовитися про зустріч, коли буде зручно – чи то у свято, чи увечері. А вже ми, ентузіасти, між собою вирішимо, хто коли чергуватиме.

Микола Терентійович жартує, що сам готовий цілодобово приймати відвідувачів, аби було де. Адже активна життєва позиція підштовхує його до діяльності, він намагається реалізувати свої інтереси і спонукає до цього інших.

– Звернулися до влади, але там питання не вирішили. Та наше об’єднання живе, діє. На день селища проводився шаховий турнір (організували бібліотекарі). Це був наймасовіший шаховий захід, який я пам’ятаю. Люди підходили, дивилися, сідали грати. Гра затяглася надовго, більше відведеного часу. Адже сідали грати багато, навіть ті, хто вже давно не відкривав шахову дошку. І варениками нас годували – призові вареники за участь (жартує).

На турнірі до Дня селища було три переможці:

1 – Ігор Анатолійович Головченко (Богданівка);
2 – Олексій Анатолійович Кутній (Межова);
3 – Юрій Миколайович Ковтун (Межова).

Пана Миколу найдужче цікавить масовість шахового руху.

– Почався карантин, то тепер не збираємося. На канікулах зустрічалися у парку на лавочках. Але зараз уже холодно, та й коронавірус не дозволяє.

Чоловік не раз намагався організувати шахові гуртки в школах, але з часом вони розпадалися.

– Бо треба, щоб у цьому були зацікавлені й працівники школи. Тому й хочеться, щоб діти приходили до нас в об’єднання, навчалися грати. Бо вони майже все дозвілля проводять за гаджетами, це забирає час, але не дає користі.

Усі члени «Інтелекту нації» – аматори, не мають ніяких високих звань та категорій. Але дуже люблять грати в шахи.

– Якось питають мене, з якого віку треба починати навчати онука грі в шахи, щоб не запізнитись. Питаю, а скільки років вашому онуку? Кажуть – три. Ото, відповідаю, запізнилися ви рівно на три роки. Нікому не відмовляємо, хто до нас приходить. Але особливо ми зацікавлені, коли грати хочуть діти. Гросмейстера, звичайно, не підготуємо, але ці знання і вміння згодяться в житті однозначно.

Відомо, що шахи – це стратегічна гра з елементами мистецтва, науки й спорту. Вони такий собі розумовий тренажер, оскільки вимагають постійного інтелектуального напруження й розв’язання логічних задач, розвивають концентрацію уваги, а також покращують пам’ять. Лікарі навіть рекомендують шахи як спосіб боротьби та профілактики проти хвороби Альцгеймера. Тому пан Микола має рацію у своїх міркуваннях.

Отож сподіваємось, що залюблений у шахи Микола Терентійович Грищенко таки зможе здійснити своє велике бажання – знайде приміщення для стабільної роботи шахового любительського об’єднання. І будуть його учасники прославляти Межівщину по всій Україні, а, може, й далі.

Антоніна ТАРАСЕНКО