Як народжується газета

Народження – це таїнство. З’являється на світ людина, проростає зелений пагінець, сходить з-за обрію сонце, сповіщаючи про новий день – усе це моменти початку нового життя. Ось так щотижня починається нове життя в нашій редакції. Ми народжуємо новий випуск «Межівського меридіана». Ми створюємо газету, яку щосуботи листоноші приносять у домівки наших передплатників. Щоб ви були в курсі новин громади, знайшли для себе щось цікаве, про- читали про когось із своїх знайомих чи про себе. А чи задумувались ви, як відбувається процес створення газети?
Легко це, чи не дуже? Буває по-різному, але однозначно – це цікаво. Тож працівники редакції сьогодні запрошують вас на «редакційну кухню», щоб розкрити свої секрети і розповісти, як вони працюють.

З чого починається робота над новим номером (планування)

Євген ХРИПУН – головний редактор:

– Насправді процес народження газети достатньо складний і багатоступеневий. Процес, у якому кожна ланка має чітко і, що головне, вчасно виконувати покладені на неї функції.

Стратегія планування?.. Інколи матеріал може чекати свого часу або бути спланованим у номер за кілька місяців. Наприклад, до якоїсь конкретної дати чи професійного свята. На шляху до чергового випуску багато зупинок: таких, як оперативні репортажі із заходів, пошук нових тем, неординарних героїв, а сьогодні – ще й постійний моніторинг Інтернету, а особливо соціальних мереж.

Цей процес обов’язково супроводжують численні телефонні дзвінки, листи, редакційні відвідувачі, які приходять із своїми дописами (завжди найважливішими для них), нерідко проблемами, образами.

Є думка, що від редактора залежить, так би мовити, малюнок газети, її обличчя…

Насправді, це не зовсім так, адже один у медійному полі – точно не воїн (хоча інтеренет-блогери сьогодні активно спростовують це). Але перші нарікання читацької аудиторії, зрештою, як і компліменти, припадають саме на його долю. Повірте, у ці моменти редактор найщасливіша або навпаки – найнещасніша людина на землі…

А ще, газетярі – люди демократичні і обговорення матеріалів, їх розміщення чи внесення правок – завжди проходять спільно і нерідко – емоційно. Та інакше бути і не може. Байдужість – перший індикатор, що ми робимо щось не так…

Газета – це, у першу чергу, величезна відповідальність, що лягає на плечі кожного її працівника! Відповідальність за кожне фото, публікацію, врешті кожне слово, яке, як відомо, «не вирубати сокирою». Бо, надруковане, воно назавжди осідає у свідомості читача. І від того, наскільки вдало і злагоджено спрацює команда (саме команда!), залежить вихід чергового номера: незалежно від обставин, особистого настрою та інших факторів.

Кожної п’ятниці у конкретний час все має бути у повній готовності до друку, і обов’язково не пізніше визначеної години. Дедлайн!

Усвідомлювати це, бути постійно в часових рамках – то неабияке емоційне навантаження. До речі, журналісти впевнено посідають перші схо динки рейтингу найстресовіших професій у світі. За підсумками проведених досліджень, 68% журналістів навіть не підозрюють, що емоційно виснажені. Адже вони щодня працюють із величезною кількістю інформації, мають ненормований робочий день (і навіть тиждень) та постійно спілкуються з людьми…

Але ми не скаржимося!

Навпаки, у переддень професійного свята, хочеться сказати якнайтепліші слова привітань на адресу всіх колег, з якими працюємо пліч-о-пліч на газетярській ниві, а також наших славних ветеранів, які завжди слугуватимуть прикладом ставлення до професії ЖУРНАЛІСТ!

А ще, обов’язково згадати тих, кого вже немає поруч з нами, але вони назавжди залишаться невід’ємною частиною історії районної газети та журналістики на Межівщині…

Як працюють кореспонденти?

Тетяна СІТАР:

– Я починаю роботу не на початку тижня, а на початку місяця. Занотовую все, що мені цікаво, про що хотілося б написати, чим поділитися з читачами. І тоді вже планую, коли і куди сходити чи поїхати, з ким і про що поспілкуватися. Бувають теми, які задумуються навіть не за місяць, а за кілька. А бувають експромти, коли ідея з’являється раптово і не відпускає, поки не напишу.

Інформацію збираю з різних джерел. Це, звичайно, інтернет-ресурси – різні сайти, соцмережі. Також стають у нагоді публікації в інших газетах. Просто розмова з кимось із знайомих (чи незнайомих) часто наштовхує на цікаву тему. Але головне, звичайно, це життя громади – заходи, події, зустрічі. Останнім часом через пандемію багато інтерв’ю доводиться брати у телефонному режимі.

Але це не перешкода для створення цікавих матеріалів. Тож читайте наше видання і надсилайте нам свої дописи.

Можна верстати…

Як буде виглядати газета? Якою побачить її читач? Як виставити матеріали на кожній сторінці, і чи будуть вони доречними саме на цьому місці? Яке фото найкраще відобразить тему публікації? Ці та ще багато-багато різноманітних нюансів залежать від відповідального секретаря.

Газетярі кажуть, що компетентний відповідальний секретар – то половина справи. Наш відповідальний – член Національної спілки журналістів України Наталія Олексіївна Вознюк на це скромно промовчить. Але ми знаємо, що це недалеко від істини.

Верстка газети – це, так би мовити, її серце, двигун.

У кожному номері, без перебільшення, часточка душі і натхнення її відповідального секретаря.

Аби виконувати цю водночас складну технічно та творчу роботу, треба володіти рядом досить складних спеціалізованих комп’ютерних програмах, без яких сьогодні неможлива верстки газети: Photoshop, Illustrator, InDesign та ще ряд інших. Здавалося б, самі назви можуть зупинити людину, яка прагне освоїти їх ази, але тільки не Наталію Олексіївну, яка навпаки – намагається витиснути з цих програм інколи неможливе, аби черговий номер виглядав краще за попередній.

Але… Фінанси вирішують все!

І це не перебільшення, а об’єктивна реальність сьогодення. Тож скільки б ми не розповідали про творчі злети і натхнення у роботі, Пегасу теж треба відчувати фінансову стабільність і на голодний шлунок він, вибачте, не літає.

Валентина Володимирівна Остапчук – надійний економічний тил «Межівського меридіана», той стабільний фундамент, на якому базується все земне, матеріальне, без чого не можливе наше життя.

“Все має бути копійка в копійку!” – ось її головний девіз, і ми з нею абсолютно солідарні, бо інакше будуть хаос і безладдя. А він допускається лише на робочому столі журналіста (періодично) і аж ніяк у фінансах.

І ось нарешті номер, зверстаний і вичитаний, прямує у друкарню. Вже завтра його отримає читач! А ми відразу розпочинаємо роботу над наступним випуском «Межівського меридіана»…