Як реалізувати ініціативу: від ідеї до втілення

4 Травня, 20204 Травня, 2020 Golred

Часи нині такі, що чекати і сподіватися, що хтось прийде і вирішить усі проблеми, не варто. Бо так можна чекати довго і результату не побачити. Все більше громадян починає розуміти просту істину: під лежачий камінь вода не тече. Отже, якщо хочеш щось змінити, зрушити з місця – дій. Так і зробили герої сьогоднішніх історій. Почали діяти. І отримали результат.

Історія перша. Про те, як Межова заБУРюється.

Молодіжна громадська організація «Крок у світ» існує в Межовій близько двох років. Її добре знають як у селищі, так і в цілій громаді. Чим же вони так відомі? Дружну команду «Крок у світ» завжди можна зустріти на різних масових заходах у селищі, на святах. Проводять майстер-класи, ігри, конкурси, влаштовують розпродаж власних виробів. Біля них завжди збираються діти, молодь. Головна ідея цієї громадської організації – створити для молоді та активних громадян всі умови в ОТГ, щоб було куди піти після уроків, з користю провести час, щоб кожному хотілося повернутися в селище після навчання, жити тут, створювати сім’ї. Активісти поставили це собі за мету і активно втілюють її в життя. Як саме? Через створення молодіжного громадського простору. Розповідає член ГО «Крок у світ» Анастасія Зіненко:

Ідея створити Молодіжний громадський простір зародилася після ряду зустрічей голови Межівської ОТГ Володимира Зражевського з молоддю та після проведення І молодіжного форуму «Наше місце». Почали з того, що обговорили, яким ми уявляємо цей простір, знайшли місце, яке ідеально підходить для цієї мети. Вийшли з пропозицією до місцевої влади. Селищний голова підтримав, особисто посприяв реалізації задуманого. Ідея чудова. Але для її втілення необхідні і кошти, і спільна праця багатьох людей, бо об’єм робіт чималий. І просто величезне бажання діяти. Воно у нас є.

ГО взяла участь у конкурсі, оголошеному в рамках культурно-освітнього проекту БУР (Будуємо Україну разом). Подали заявку про створення громадського простору. Виграли перший тур, і межівський проект був відібраний для подальшого ознайомлення (із 79 поданих заявок відібрано було 14). Восени 2019-го на другому турі до селища приїхали представники БУРу. Познайомили присутніх з історією проекту, програмою діяльності, умовами участі вБУРтаборах. Натомість самі теж знайомилися з громадою, з молодіжною спільнотою. Перед новим роком ГО «Крок у світ» отримала подарунок – звістку, що прийняте рішення про проведення в червні 2020 року БУРтабору у Межовій.

А що ж робити до червня? Чекати? Зовсім ні. Діяти. У лютому представники «Крок у світ» відвідали Львів, де пройшли Школу координаторів БУРтаборів. За результати активного навчання та спілкування створено докладний план дій. Розповідає член ГО «Крок у світ» Алла Іванова:

Вже у лютому, під час святкування Масляної, проведено першу благодійну акцію на користь БУРу, зібрано 3 500 грн. Всі інші заходи, а це нові креативні форми роботи з молоддю та активними громадянами, чекають на межівчан після закінчення карантину.

За графіком до Межової команда волонтерівмала заїхати в середині червня. Карантин уніс певні корективи в задумане. Усі 13 таборіввідбудутьсяпізніше. Коли?Кінецьчервня– середина жовтня. Конкретнідатипокищо не оголошуються.Але підготовка до БУРтаборування продовжується в режимі онлайн. Іде збір місцевої частини команди, розробляється план культурно-освітньої програми табору. Тривають консультації з організаторами таборів щодо інформування населення, щодо фінансування проекту тощо. Важливо: у разі виявлення на території громади підтверджених випадків захворювання на СОVID-19, БУР долучається до збору коштів на придбання засобів захисту для лікарів. Отже, невеликими кроками, але впевнено «Крок у світ» прямує до мети!

Історія друга. Про те, що не соромно прибирати сміття – соромно жити серед сміття.

У жовтні минулого року в селі Новопідгородне дебютував відкритий селищний фестиваль «Екофест. Новопідгородне». Нічого супервизначного, скажети ви. Та активісти села так не вважають. Ось як говорить одна з ініціаторів заходу Наталія Ханчевська:

Ідея провести в селі екологічний фестиваль виникла не на порожньому місці. Адже проблема засміченості територій мегаважлива. Страждає від цього і громада, і наше село Новопідгородне.

Така добра справа як загальні прибирання, їх називали «чистими четвергами», чомусь поширювалася лише на працівників бюджетних установ. Але ж цього мало! Тоді 2016 року утворилася ініціативна група людей, яким не дуже подобається ходити захаращеними вулицями, перечіпатися через пластикові та скляні пляшки, боячись поранитися, бо битого скла теж чимало валяється.

А з чого починати? Чи з кого? Звісно, що з себе.

От і стали збиратися у вільний час, вирізати сухостій у парку, прибирати листя, – продовжує пані Наталія. – Спочатку бажаючих попрацювати було не надто багато. А хотілося залучити до справи більше односельців. Але як донести думку до всіх відразу? Звичайно, зібрати усіх разом. І не просто розказати, але й показати.

Коли відділ культури започаткував селищні фестивалі, у Новопідгородному довго не думали над темою, відразу вирішили – ЕКОЛОГІЯ. Готувалися цілий рік. Доводили до ладу навколишню територію, розробляли логотип, складали сценарій. Презентували майбутній захід громаді ще на конкурсі «Танці на межі» за кілька місяців до фестивалю. Сільська команда «Зелений десант» представила композицію екологічної спрямованості. Там же вручили запрошення усім старостинським округам.

Темою першого екофесту стало поводження з твердими побутовими відходами. Організатори показали і гостям, і односельцям, що сміття, коли його сортувати, перестає бути сміттям – це вже вторинна сировина. Її можна здати на переробку і отримати за це кошти. Ще навесні члени тієї ж ініціативної групи організували збір скляних і пластикових пляшок. Домовилися з місцевими підприємцями Анатолієм Науменком, Валентином Харламовим та Анатолієм Канівцем про допомогу (транспорт, пальне, місце для зберігання). Кілька тижнів підряд трактор по вулицях збирав мішки з пляшками, які люди виставляли біля дворів. Крім того прибирали зелені насадження, узбіччя доріг по вулицях, покинуті садиби, які часто перетворюються на сміттєзвалища. До справи залучили і школярів. Восени акцію повторили. Про збір заздалегідь попереджали у Фейсбуці, розклеювали оголошення в людних місцях. Усе зібране здавали на приймальний пункт. А виручені кошти використали на проведення фестивалю – скільки і на що саме, оголосили в залі. Зібрали понад чотири тонни скла і пластику.

Наталія Ханчевська продовжує:

Є дві категорії людей: одні щодня скаржаться, що все навколо погано, інші — шукають шляхи і засоби, щоб покращити ситуацію. Ми належимо до другої категорії. Соцопитування показало, що фестиваль екологічної тематики потрібний. Так люди краще усвідомлюють необхідність бережного ставлення до навколишнього середовища, а отже і до себе.

Фестиваль провели, завдання квесту виконали. І який же результат, спитаєте ви. Добрий результат, скажемо ми. На вулицях почистішало. До «чистих четвергів» (а також субот, вівторків тощо) долучається все більше людей. Причому, коли робиться оголошення, то розписується графік на кілька тижнів. І люди приходять тоді, коли їм зручніше. Започаткували традицію висадки дерев на «Фестивальній алеї» (кожна команда-учасник висадила деревце). І так буде щоосені. Приємно, що ідеї фестивалю мають продовження. Цієї весни сусіднє Райполе долучилося до збору скла. А в планах новопідгородян облаштування сільського парку. До речі, робота вже розпочата – парк розчищений від сухостою. Наступний крок – висадка нових дерев, кущів, квітів.

А восени, сподіваємося, що проведемо наступний екофестиваль, – говорить пані Наталія на завершення розмови. – Цього разу темою буде озеленення. Підготовка вже почалася. А після закінчення карантину знову організуємо толоки з благоустрою. Як це робити, ми вже знаємо.

А ще ці небайдужі ініціативні люди переконані, що порядок у власному житті може починатися з порядку у персональному сміттєвому відрі.

Історія третя. Якраз про те, під який камінь вода не тече

Село Олександрівка на Межівщині невелике, і людей там проживає небагато. Нібито нічим не примітний населений пункт. Але ні, якраз людьми і примітна Олександрівка. Їх не влаштовувала ситуація, коли нема де зібратися, крім як на лавочці, щоб обговорити важливі питання, поспілкуватися, щось вирішити, чи то свято відзначити, чи то й сумну подію (бо це життя). Адже ні діючого клубу, ні бібліотеки в Олександрівці наразі немає. Зате була велика потреба в такому своєрідному громадському просторі. І не були б це олександрівці, якби і далі просто скаржилися на життя. Вирішили найбільш активні жителі села створити цей такий необхідний громадський простір. Сказано – зроблено. Як усе відбувалося, розповіла Віра Будурович – одна з ініціаторів сільського проекту.

Для початку зібрали людей, порадилися всі гуртом. Знайшли відповідне приміщення – колишній пункт видачі літератури. Далі оголосили про збір коштів на ремонт. Селяни здавали, хто скільки міг. Були такі, що казали – я, може, туди й не ходитиму, та вам поможу. Ніхто не відмовив.

Загалом було зібрано близько п’яти тисяч гривень. Допомогли і інші спонсори, в тому числі депутат Межівської селищної ради Віктор Васильович Рябенко. Закупили необхідні матеріали і розпочали роботи.

Довгенько працювали, приходили, коли кому зручно, коли хто міг, – продовжує Віра Олександрівна. – Старалися. Багато треба було штукатурити і фарбувати. Та справилися, бо людям це було потрібно.

Інтер’єр облаштовували також усі разом. Межівська школа №1 поділилася меблями (дали 10 учнівських парт і стільців), місцеві вишивальниці подарували свої вишиті картини. Хтось знайшов зайвий посуд, хтось скатертину. В.о. старости Віктор Кужільний подарував електрочайник і набір чашок, щоб гостей можна було до чаю чи кави запросити. З миру по нитці – Олександрівці громадський простір.

Відкриття його відбулося минулої осені, там відзначили День працівників сільського господарства. Були і нагородження найбільш активних олександрівців, і концерт від аматорів сцени з села Веселе, і частування від гостинних господарів. Можна було гідно оцінити місцеву кухню – і вареники, і традиційна пшінка. Та головне – люди задоволені результатом своєї роботи.

Тепер у колишній книгозбірні жителі Олександрівки збираються при потребі. Спілкуються, відзначають свята. І дуже хочуть, щоб до них приїжджали в гості – чи то з концертом, чи то з іншого приводу.

Така сільська ініціатива згуртувала докупи певний кістяк активних людей. До Віри Будурович приєдналися Микола та Інна Жирії, Галина Кравченко, Ніна Бабенко, Валентина Янкович, Паша Великодна, Анатолій Пушний, Віктор Миколайович та Ніна Євгенївна Калько, Лілія Миколаївна Гришко. Звичайно, це не всі. Кожен житель доклав зусиль до реалізації задуманого.

Наостанок Віра Будурович радить: