Вони теж родом із дитинства

Хто такий директор школи? Це людина, яка відповідає за все, що в ній відбувається: і за навчальний процес, і за виховний, і щоб дах не протікав, і щоб діти були нагодовані та вчасно підвозились. Але директор – це ще й представник, виразник інтересів цілого педагогічного колективу. За ним, як за кам’яною стіною, стоять ті, хто
сіє добре й вічне – учителі. Тому сьогодні в особі директорів навчальних закладів району редакція від щирого серця вітає усіх працівників освіти Межівщини. Щоб були ви здорові, щоб мир і злагода панували у ваших оселях. Успіхів у тій важливій справі, яку ви робите!

Колись директори теж були учнями, теж навчалися у школі. Якими школярами вони були? Що найбільше запам’ятали з тих років? Сьогодні мова про це.

КОЗАК Юлія Володимирівна, директор Межівської школи №1

Юля навчалася у тій же школі, де й працює. Першою вчителькою в неї була Катерина Захарівна Білоус. Мала гарний почерк, і дівчинка хотіла писати так же красиво. Захоплювали школярку точні науки. Мабуть, невипадково обрала і фах – хімія та біологія.

Ось як Юлія Володимирівна згадує ті часи: «У школі навчалася на відмінно. Завжди відповідально ставилася до відвідування уроків. І тут одного разу у 10 класі ми з дівчатами вирішили підтримати хлопців-однокласників, футболістів, на стадіоні «Колос». Втекли з уроків медицини. Наступного дня нас викликали до директора, записали зауваження в щоденник. Відчувала себе зрадницею. Після цієї пригоди більше
жодного разу не хотілося покинути уроки. Вважала, що винна і маю відпрацювати. Так і працюю до сьогодні».

А колегам вона бажає з радістю йти на роботу, де чекають школярі та колеги. І так же з радістю йти додому, де чекає родина. А ще досягнень і результатів – щасливих, компетентних, спроможних учнів.

ІВАНИСЕНКО Валентина Григорівна, директор Межівської школи №2

Навчалася Валя у Межівській школі №1. Надія Матвіївна Біла першою зустріла її на шкільній стежині. Добра, ласкава вчителька запам’я-
талася дівчині, тому й обрала вона професію педагога.
Зразковою ученицею себе не вважає. Керувала у хлоп’ячому товаристві, а коли там щось заперечували – усім попадало від неї. Та зараз дружать і спілкуються, з усмішкою згадуючи дитячі «виховні моменти».

Любила математику, яку викладала Любов
Сильвестрівна Толкачова. Відвідувала волейбольну секцію, редагувала шкільну газету «За знання». Одним словом, життя було цікавим і насиченим. Після восьмого класу щороку з класним керівником Надією Костянтинівною Чистик їздили на море. Як це було захоплююче – вантажівкою, з котелками, бо самі
готували їжу. І навіть кукурудзу чистили з задоволенням, а опісля разом сідали обідати тим, що брали з дому. Більшого щастя, мабуть, годі уявити.
Колегам Валентина Григорівна бажає здоров’я, витримки у часи реформ, родинного затишку. Бо якщо з дому вчитель іде з гарним настроєм, то й робочий день складається добре.

ЗАРУДНЯК Олена Олексіївна, директор МАЛІ

Навчалася Оленка у Межівській школі №1. У шкільні роки це була спокійна, врівноважена дівчинка. Мала зразкову поведінку і не завдавала клопоту вчителям. Старанна у навчанні, закінчила школу із золотою медаллю. Пам’ятає і згадує добрим словом своїх учителів, з якими починала мандрувати шкільними стежками: Тетяну Олексіївну Бугайову і Катерину Нарцисівну Шачаніну. Дуже любила німецьку мову. Коли клас ділили на дві групи для вивчення англійської та німецької, то вибрала останню – вважала, що треба знати іноземну, бо в майбутньому хотіла стати перекладачем або стюардесою. Улюбленими вчителями стали Андрій Іванович Плахотько і Ніла Володимирівна Кравець, які викладали німецьку. Саме Ніла Володимирівна спонукала її до вибору професії.

Колегам і колективу Олена Олексіївна щиро бажає душевного тепла, любові, розуміння. А ще великої творчої наснаги в учительській справі.

МЕЛЬНИКОВА Олена Федорівна, директор Райпільської школи

До першого класу Оленка пішла в середню школу №12 м. Красноармійська. Дуже подобалося дівчинці, коли до неї підходила вчителька Валентина Андріївна. В дитячій пам’яті відклалося, що від тієї приємно пахло
парфумами. А вчителька історії Харченко Галина Євдокимівна називала учнів у четвертому класі на Ви. Це було досить незвично, але для дітей важливо.

Коли стала навчатися в Райполі, вчителькою, яка запам’яталася на все життя, стала Галина Григорівна Стрільчук. Їй не треба було ходити по класу, щоб привертати чи активізувати увагу. Її слухали і все розуміли, навіть коли вона просто сиділа за столом і розповідала матеріал. Якась була в ній сила Вчителя.

А ще Олена вела передачі шкільного радіо. Навчала цій справі і допомагала Скочко Тетяна Михайлівна. Дівчина дуже любила декламувати вірші і просто багато читати. Роман Юрія Дольд-Михайлика «І один в полі воїн» могла переказати з будь-якої сторінки майже напам’ять. До сьогодні в колективі Райпільської школи працює колишній класний керівник Олени Федорівни – Любов Миколаївна Луценко. І зараз вона допомагає своїй учениці – щось підкаже, щось порадить.

Педагогічному колективу директор бажає всього найкращого – здоров’я, професійного зростання. І найголовніше жити і працювати у мирній Україні.

СІДАШ Наталія Василівна, директор Веселівської школи

Можна сказати, що все свідоме життя Наталії Василівни пов’язане з Веселівською школою – і навчалася тут, і працює тут же. У перший клас дівчинка прийшла до Наталії Андріївни Дубини, але провчилася у неї всього рік. Бо та виїхала із села. Далі малих школяриків навчала Олександра Миколаївна Олефір (нині на заслуженому відпочинку). Улюбленим учителем не лише Наталі, а й, мабуть, усіх учнів був Володимир Григорович Даниленко, що викладав історію. Зараз він працює у школі, яку очолює його учениця.

Навчалася Наталка старанно, вчителів не засмучувала. Згадує один випадок, коли всім класом пішли допомогти вчительці-пенсіонерці копати картоплю. Після цього мали повернутися до школи. Але вдячна
вчителька дала смачних гостинців, і дітвора, оминувши школу, пішла ті гостинці «знищувати». Ох, і перепало ж тоді всім!

Наталія Василівна бажає своїм колегам усього найкращого в житті, а головне, щоб школа завжди була наповнена учнями. Адже тільки тоді вчитель може себе реалізувати.

ПРИСЯЖНА Ірина Іванівна, директор Демуринської школи

Іра-школярка навчалася у Володимирівці. Батьки дуже хотіли, щоб у доньки була освіта, щоб життя гарно склалося. Дівчинка бачила, як важко вони для цього працювали (тато – будівельником, мама – кухарем) і тому намагалася їх не підводити. Вчитися старалася якнайкраще. Улюбленими предметами для Іринки були українська мова та література. Творчість Василя Симоненка, Василя Стуса, Ліни Костенко досі залишається для неї життєвим дороговказом. Тому і стала вчителем-філологом. Улюбленою вчителькою була Олександра Борисівна Жук (нині покійна) – великий інтелектуал, людина високої культури і толерантності.

Ірина Іванівна вважає щастям, що їй довелося працювати з педагогічним колективом Демуринської школи. Це ніби одна дружна сім’я, де кожен має найкращі людські якості. Тому вона вітає всіх зі святом і бажає наполегливості, терпіння і щастя.

КАЛЬКО Інна Миколаївна, директор Іванівської школи

Маленька Інна, як і її однокласники, була в захваті від першої вчительки Лариси Анатоліївни Важевської, яка стала для першокласників і мамою, і другом, і прикладом для наслідування. Добра, лагідна – вона
зуміла прищепити дітлахам любов до школи. Тому особливо приємним було для кожного з них допомогти вчительці нести сумку чи потримати за руку. Склалося так, що у другому класі дівчинка мала іншу вчитель
ку, Раїсу Олександрівну Прокопець, а вже у третьому – Дашу Панасівну Сметану. З нею вивчили пісеньку «Шпачок прощається», яку доросла Інна Миколаївна і досі пам’ятає.

Вчилася дівчинка на відмінно, дуже любила математику. А за спеціальністю філолог. Вважає, що з професією не помилилася. І зараз очолює педагогічний колектив школи, яку й сама закінчила.

Своїм колегам бажає відчувати себе щасливими людьми. Адже в поняття щастя кожен вкладає щось особливе. Тож хай у всіх буде те, чого їм хочеться.

СЕНІЛЕВИЧ Олена Михайлівна, директор Преображенської школи

Зростала Оленка на Донеччині, навчалася у Шевченківській середній школі Великоновосілківського району. Змалку мріяла стати педагогом, бо дуже любила математику і вчительку Якубову Наілію Федорівну. Хотілося бути на неї схожою. Тільки стала дівчина не математиком, а початківцем.

Клас був великий і дружний, часто ходили в походи, їздили на екскурсії. Бувало, що й бешкетували, мабуть,
як і кожен у дитинстві. У школі на канікулах працювала виробнича бригада. Вдень пололи в степу, а вечорами відпочивали, організовуючи танці. У школі й жили в цей період, бо було цікаво і весело. Адже на практику з’їжджалися учні з інших шкіл, зокрема донецьких.

Колегам усього району Олена Михайлівна бажає перш за все здоров’я їм самим і їхнім близьким. Бо це в житті найважливіше.

ЛИТВИНЕНКО Наталія Василівна, директор Миронівського НВК

До школи Наталка пішла у рідному селі Мироновому (Новопетрівське). Першою вчителькою для неї стала Зінаїда Панасівна Редька. Добра, але водночас вимоглива й чесна, як мама. Ці риси вона прищепила і своїм учням. Із початкових класів запам’яталося щоденне молоко, підігріте на грубці, і смачна булочка.

А далі навчання продовжилося у Зорянській школі. Любила дівчинка математику, навчалася на відмінно. Як піонервожата Наталя допомагала малечі готуватися до свят, організовувала ігри на великих перервах. Тут доля звела її з Надією Іванівною Брижак, яка стала і порадником, і наставником. Та й досі ним залишається. А ще вона із задоволенням згадує екскурсії, які організовувала Галина Пилипівна Щербаченко. Мандрували тоді по всій області й автомобілями, і електричками.

Якось у 9 класі після останнього дзвоника мали допомогти прополоти сонях у радгоспі – дуже треба було. Але після свята дружно саботували вихід у поле. Звичайно, на горіхи перепало, бо й батьків про такий вчинок повідомили. Тож наступного дня, не змовляючись, зробили дві норми і таки допомогли господарству.

Своїм колегам Наталія Василівна бажає здоров’я, винахідливості, крокувати в ногу з часом. Поваги, розуміння дітей і від дітей. І щоб усі проблеми вирішувалися.

НІКОЛАЄНКО Юлія Миколаївна, директор Маліївського НВК

Юля пішла до першого класу у Зорянську середню школу. Там і навчалася аж до випуску. Першою і найважливішою вчителькою для неї стала Наталія Іванівна Риженко. Цій людині Юлія Миколаївна вдячна до сьогодні, щороку вітає з Днем учителя.

Шкільні роки запам’яталися добре. Клас був великий (28 чоловік), дружний, скрізь разом – і на добрі справи, і на бешкетування. Якщо домовлялися прогуляти урок, то одноголосно.  Звичайно, після цього слідував запис у щоденнику про незадовільну поведінку. А з цим додому йти дуже важко – мамі в очі дивитися соромно.
Співала Юля в шкільному хорі, брала участь у районних оглядах художньої самодіяльності.

Своїм колегам і трудовому колективу Юлія Миколаївна бажає здоров’я, стабільності і впевненості у завтрашньому дні. А найголовніше – миру, адже живуть на кордоні з буремним Донбасом.

СИДОРЕНКО Валентина Іванівна, директор Володимирівської школи

Шкільні дитинство і юність Валі пройшли у Новопавлівській школі №1. Першою вчителькою була Надія Андріївна Філоненко. Усе в ній подобалося малим школярикам, аж до зачіски. Зустрічали ще по дорозі, допомагали нести сумку із зошитами. Валя намагалася наслідувати вчительку – вдома ставила на табуретку молодшого брата, давала йому крейду, щоб писав. І «вчила», аж доки малий починав плакати.

У школі була старостою, комсоргом. Дуже їй подобалися уроки мови. Тому вміла і любила писати твори. І не лише собі, а й хлопцям, які виконували за неї завдання з математики. Класні керівники змінювалися, кожен щось залишав у спогадах. А от через молоду вчительку Валентину Олексіївну Тараненко між хлопцями і дівчатами навіть ревнощі виникали. Але на випускному вечорі вона всіх помирила.

Особливо цікаво проходили у школі тематичні вечори, а після них танці. Бо до клубу на танці ходити не дозволялося. Але ж дуже хотілося, то й бігали потихеньку. І навіть на уроках могли танцювати. Коли вчителя історії Кузьму Васильовича Діденка викликали до телефона, однокласник Анатолій Харченко діставав баяна, і дівчата танцювали вальс.

Валентина Іванівна вважає свій педагогічний колектив сім’єю – це рідні для неї люди. Тому бажає, щоб у житті кожного з колег добро завжди торжествувало над злом.

КОРОТУН Валерій Миколайович, директор Слав’янської школи

Рідна школа Валерія Миколайовича – Межівська №1. Там починав шкільну стежку, по якій і досі крокує. Правда, вже в якості педагога і керівника. Хлопчик навчався у великому класі, в якому було більше тридцяти
учнів. І цій галасливій компанії раду давала Надія Матвіївна Біла – перша вчителька Валери Коротуна. Серед шкільних предметів любив трудове навчання. Він вважає, що цей предмет має подобатися кожному. Мабуть,
через це обрав його собі за фах.

Уроки хлопець ніколи не прогулював, а от двійки зрідка пролітали. Валерій Миколайович вважає, що директор – це звичайна людина, яка і пожартувати може, і в будь-яку життєву ситуацію потрапити. Отож,
мабуть, і на двійку має право (це, звичайно, жарт).

Не менш рідною стала для педагога Слав’янська школа, у якій працює вже багато років і яку нині очолює. А колегам бажає здоров’я, терпіння, достатку в кожному домі, гідної зарплати, щоб не поспішали після уроків порати господарство, а могли вповні професійно самореалізуватися.

БІЛИК Юрій Васильович, директор Новопавлівської школи №1

Школа, якою керує Юрій Васильович, дійсно стала для нього рідною, бо все життя пов’язане з нею. Навчався теж у ній. Пам’ятає першу вчительку Ганну Сергіївну Гладченко, яка зараз працює вихователем по підвозу ді-
тей під керівництвом свого колишнього учня. У школі Юрко полюбляв фізкультуру, відвідував секції боротьби, волейболу (до речі, вчитель, Олександр Андрійович Закупа, теж працює в цій школі).

 

Юрій Васильович говорить, що був учнем, як і всі, нічим особливим не вирізнявся. Іноді й побешкетувати міг. Запам’ятав, як попадався на уроках, коли не був готовий. Як вчителька географії Валентина Михайлівна викликала і ставила оцінку, думав, що наступного разу «пронесе». Але вчителька думала інакше…

У переддень професійного свята Юрій Васильович бажає колегам тільки найкращого: здоров’я, миру, злагоди. А ще толерантності, поваги, розуміння.

БАКАЛЯР Галина Іванівна, директор Новопавлівської школи №2

Коли Галинка йшла до першого класу, мабуть, не думала, що буде директором у своїй школі. Але склалося так, що саме вона зараз керує педагогічним колективом у закладі, який закінчила у 1989 році. Тепло згадує першу вчительку Любов Іванівну Давиденко, яка перебуває на заслуженому відпочинку. Навчала дітлахів (а їх у класі було чимало – 32 учні) не лише грамоти, а й розвивала їх творчу уяву. Після уроків малі школярики разом з учителькою ліпили, в’язали, робили щось цікаве з природних матеріалів.

Улюбленими предметами були російська мова та література, якими дівчину зацікавила Любов Олександрівна Хацер. Галинка відвідувала танцювальний гурток, а дуже хотіла співати. Але згадує з посмішкою: «Не пройшла прослуховування».

Колективу Новопавлівської школи №2 Галина Іванівна бажає терпіння, сподівань на краще і щоб школа працювала ще багато років.

ЗАХАРІЙ Любов Станіславівна, директор Зорянської школи

Навчалася Люба у рідній Зорянській школі. Першою вчителькою для неї стала Любов Іллівна Семенко – людина величезної доброти. І досі, хоч уже поважного віку, спілкується зі своєю ученицею, тепер уже директором.

Люба-школярка була досить активною, мріяла стати льотчиком-винищувачем, грала з хлопцями у війну і була у них командиром. А вже після п’ятого класу мрії стали більш «дівчачими» – бути вчителькою.

Якось довелося постраждати за добрі наміри. Товариші-хлопці постійно отримували від вчительки зауваження за те, що гризли ручки. Їх лаяли, а вони продовжували. Дівчинка принесла з дому перцю, натерла їм ці ручки. Думала – перестануть гризти, вчителька й не лаятиме. Та хлопці понатирали собі очі. Отоді вже Люба добре отримала на горіхи.

Педагогічному колективу Любов Станіславівна бажає мирного безхмарного неба, міцного здоров’я, і щоб збувалися всі мрії і бажання.

УЛЯНЧЕНКО Любомира Миколаївна, директор Новогригорівської школи

Шкільні роки її пройшли на Львівщині, в Опаківській середній школі. Перша вчителька Антоніна Андріївна Данилюк навчала не лише читати і писати, але й бути акуратними та організованими. Вона говорила, що порядок має бути скрізь – і на парті, і під партою. Та й сама була прикладом у цьому. На уроках каліграфії у Люби не все вдавалося, то Антоніна Андріївна довго і терпляче вчила дівчинку. І успіх прийшов.

З усіх предметів найбільше любила математику (і вчительку Галину Дмитрівну Линник, яка має вже 97 років), а от фахом обрала мову.

Якось учасники туристичного гуртка, членом якого була дівчинка, вирішили піднятися на Говерлу. Але зіпсувалася погода, тому керівник прийняв рішення спускатися. На жаль, подолали тільки половину шляху. Мала двох добрих подружок, Іринку та Ганнусю. Відстань розділила їх, але зрідка все ще спілкуються.

Любомира Миколаївна бажає колегам-вчителям творчого натхнення, здоров’я, сімейного затишку. І щоб у школі завжди були повні класи дітвори.

МІЩЕНКО Ольга Степанівна, директор Новопідгороднянської школи

Оля-школярка навчалася в Озернянській школі на Білоцерківщині. Дуже любила школу, і з задоволенням ходила туди. До вчителів ставилася з повагою. Але, якщо клас вирішував прогуляти урок – ніколи не підводила. Навчалася Оля добре. Серед відмінних оцінок, як сама говорить, мандрували одна-дві
четвірки. За урок встигала зробити кілька варіантів контрольної роботи (за себе і за хлопців-товаришів).

Дуже любила математику і літературу. А от географію не терпіла. Доля вирішила це виправити, і зараз саме цей предмет викладає Ольга Степанівна.

Першу вчительку Антоніну Титівну згадує з теплом. Вона часто розповідала школярам про своє воєнне дитинство. Цікава історія про німця, який допоміг їй складати сіно, бо йому дуже хотілося молока, а насувалася дощова хмара. Якось Оля з однокласниками вирішили привітати Антоніну Титівну з 8 Березня.
Зайняті були підготовкою подарунка, а вірш на урок не вивчили. Принципова вчителька всіх полаяла і подарунка не взяла. 8 Березня всі вивчили вірш (домашнє завдання) і пішли через болото вітати вчительку зі святом. Антоніна Титівна знову всіх полаяла (що могли застудитися), потім посушила мокрий одяг, напоїла
гарячим чаєм, вислухала вірші і тоді прийняла подарунок.

Усім вчителям Ольга Степанівна бажає здоров’я, миру і великої доброти.

Матеріали підготувала
Антоніна ТАРАСЕНКО