Що малюють місцеві художники під час карантину?

Ім’я Аделаїди Іщенко у Межівській громаді та й за її межами відоме багатьом. Молода талановита художниця, керівник гуртка образотворчого мистецтва «Веселка». Її власні картини та роботи вихованців завжди можна бачити на різних фестивалях, культурних заходах. Та зараз карантин, тому в роботі невеличка відносна пауза. Користуючись нагодою, ми коротко поспілкувалися з молодою художницею.

– Вітаю, Аделаїдо. Хоч карантин дещо сповільнив темп нашого життя, та все ж не зупинив його зовсім. Гурток «Веселка» тимчасово не збирається. Як ви виходите з ситуації?

– Гуртківці мої не полишають малювання. Малюють вдома. А я консультую онлайн. Під час карантину діти працюють олівцями. За останній місяць з’явилися нові роботи.

(Від ред. Наразі Аделаїда навчається у Криворізькому педагогічному виші, здобуваючи фах учителя образотворчого мистецтва).

– Як ти вважаєш, а на художника обов’язково вчитися? Чи це важливо?

–  Часто самоучки досягають більше, ніж ті, хто отримав художню освіту. Це йде звідкись зсередини людини. Цьому є багато прикладів.

А що робить молода художниця під час карантину? Зовсім недавно Аделаїда закінчила розписувати велику писанку. Це щорічна групова робота, яка виконується переможцями селищного конкурсу «Розмалюй Великодню писанку». Але нинішньої весни конкурс проходив у зміненому форматі, переможці не мали змоги зібратися разом. Тому писанка «народилася» від одного автора – Аделаїди Іщенко.

– Також одна з останніх робіт – гірський пейзаж, – розповідає дівчина. – Гори – це одна з моїх улюблених  тем. А ще я завжди малювала коней. Мені подобаються ці тварини. Особливо до душі так звані золоті коні (так їх називають зазвичай, хоча за мастю це солові коні – кольору піску з білими гривами). Вони близькі до наших степових ландшафтів. А в мене вже давно зародилося бажання розробляти степову тему. Раніше мої коні були просто кіньми, з чіткою портретною схожістю. Особливого смислового навантаження такі портрети, на мою думку, не несли.

Тепер же дівчина хоче зображувати степ через поєднання певних  символічних елементів. Тож її золоті коні теж стають своєрідним символом степу. Питаю, чому ж досі не втілила задуманого?

–  Та все якось не складалося. Майже весь час забирала робота. Коли працюю з дітьми, усі сили йдуть на них, на розвиток їхніх здібностей. От зараз з’явилося трохи вільного часу, у зв’язку з карантином. І вже є кілька ескізів майбутніх картин.

На двох картинах будуть улюблені коні. Теми решти розпочатих робіт – інтрига. І це добре. Будемо очікувати чогось незвичайного.

Антоніна ТАРАСЕНКО