Чисті джерела. Поетичні присвяти наших земляків своїм рідним ветеранам

Валентин Корчагін

Солдатская шинель

В память об Антоне Григорьевиче Скотаренко:
воине – вызволителе, земляке – Ивановце.

Нам не забыть грозы военной:
В глазах людских стоит как тень.
О многом – многом нам расскажет
Солдата друг, его шинель!

Солдату очень часто снилось
Тепло родного очага
Шинель его, как мать хранила,
И зашищала как могла.

Годы прошли, угасла Слава,
Всё реже громкие слова.
Но каждий бывший воин скажет –
Шинель солдата сберегла.

Рассказ начал я о шинели –
Тяжесть войны на ней была:
Она Антона Скотаренко –
Солдата с нашего села!

Он шел от Волги до Берлина
В боях, пожарищах, без сна.
Шинель ему тепло дарила,
От непогоды берегла.

И так дошел он до Победы,
Шинель – подругу не снимал.
Каким бы он усталым не был,
К груди, родную, прижимал.

С войны пришел он старшиною,
В труде – был гордостью села!
Колхоз с развалин поднимал он,
Шинель его на нем была.

И вот вернувшись к жизни мирной,
Одел гражданское пальто,
Но ту шинель – подругу милую
Не заменил ему никто!

Давно в живых Антона нету!
Но память добрая жива!
Его шинель о нём напомнит
В музее нашего села.

Ольга Голянич

Я так сумую за тобою…
Прийду до тебе в травні на поклон.
Чи чуєш, рідний, пахне скрізь весною?
Але давно з тобою вічний сон…

Дідусь, ти бачив біди і тривогу,
І постріли, і біль з усіх сторін…
Я дякую тобі за ПЕРЕМОГУ.
За все, за все тобі низький уклін!

Я пам’ять збережу для покоління.
Вона сльозою на очах бринить,
Щоб потім не замучило сумління –
Бо подвиг діда буде вічно жить!

Присвячую Демиденку Андрію Макаровичу –
ветеранові, орденоносцю, моїй силі і правді
– моєму ДІДУСЮ! (с. Тарасівка)

Інна Левковець

Давно вляглася курява доріг
З тієї миті, як війна скінчилась,
Травою вкрився батьківський поріг,
Хоч серця рана довий час сочилась.

Не пам’ятає молодь днів лихих,
Спасибі Богу, тих страхів не знає.
Але і черство, іноді, в цей день
Хвилину пам’яті про воїнів сприймає.

А хтось із них загинув в буйстві літ.
А хтось так мріяв про цю мирну днину.
Давайте разом шанувати їх,
Не червоніти щоб за кожну ту дитину.

Фронтовики! Хоч мало вас лишилось,
Прийміть уклін і ці палкі слова.
У день цей і тополя похилилась,
Завмерла на могилі травичка польова.

Спасибі вам, спасибі вам за щастя!
За віру, за надію, за любов!
Від Господа нам кожному воздасться
І Україна посміхнеться знов!

***

«Я повернусь !..» – сказав він неньці й тату,
Сказав, як лише він умів…
Вишневу юність, горду і крилату,
Вогнем і димом вітер вкрив.

Ішов повз хати – люди іще спали,
І гірко так дивився на сади.
Зажурені тополі проводжали
І крадькома молилися діди…

Чому ж тоді, коли хотілось жити,
Ростити хліб, знайти свою любов,
Їм довелося гітлерівців бити
І автомата брати в руки знов?

Снаряди рвались, Т-34
натруджено ішов тільки вперед!..
«Я повернусь!..» – лунало дзвінко в небі,
І стишували навіть птахи лет!

І ти прийшла, пряма тобі дорога –
Аж до Рейхстагу, чітко на Берлін! –
Травнева довгождана Перемого,
Я повернувся! Я – твій вірний син!