До першоджерел…

Музей В.І.Немировича-Данченка і М.О.Корфа в с. Нескучне на Донеччині

Віртуальна подорож від Travelbox VR садибою-музеєм >>>

Якби не Сергій Леонідович – досвідчений волонтер і знавець доріг із села Богданівка, – ми б ще довго не змогли поринути в історичне минуле виникнення шкільництва та культурних установ нашої сільської глибинки. Порадившись із паном Сергієм, вирішили напередодні Дня Незалежності України відвідати знаменитий музей на Донеччині – садибу видатного педагога-просвітителя, барона Миколи Корфа (1834-1886 рр.), а пізніше літню резиденцію його зятя, не менш знаменитого діяча театрального мистецтва, засновника нового театру «МХАТ», письменника і режиссера Володимира Немировича-Данченка (1858-1943 рр.). Коли ми прибули у Велику Новоселівку (а точніше у передмістя Нескучне), нас там уже чекала директор музею пані Марина Володимирівна.

Завдяки цій майстерній оповідачці і берегині маєтку Корфів-Немировичів ми на кілька годин поринули у дивовижний світ народження і становлення багатонаціонального шкільництва ріднокраю, запровадження різних форм початкової освіти. Нам стало зрозумілішим, як новопавлівчанка Тетяна Степанівна Сулима (а раніше її мама) здобула освіту в харківській школі Христі Данилівни Алчевської. Остання часто приїздила в Нескучне, обговорювала з М. Корфом педагогічні проблеми… Стає зрозумілим і подвижницький його внесок у освітянські здобутки нашого регіону: Павлоградський, Бахмутський, Маріупольський та Олександрівський повіти.

У часи пробудження національної самосвідомості оригінально перетнулися долі видатних педагогів, етнографів, фольклористів: М.Корфа, Х.Д.Алчевської, Я.П.Новицького, М.О.Каришева, Т.С.Сулими, Д.І.Яворницького, подружжя Грінченків, Ю.П.Тищенка…

Приміром, значно пізніше, в буремні часи революції (1919 рік) колишній домашній учитель дітей Бичикіних, Юрій Тищенко (соратник В.К. Винниченка та М.С. Грушевського) видав у Відні 300 тис. українських підручників, а наші іванівські дядьки відправили делегацію до Києва і доправили ті підручники до школи, які використовувались аж до 1925 року.

Духовні пошуки і починання привели до того, що в наших краях за с. Новопавлівка виникла релігійна християнська община (за правилами і уставом Іоана Кронштадського). Була і школа для дітей, що діяла у 20-і роки ХХ ст.

Цікаві спостереження маємо з розвитком культурних установ, театрального аматорського мистецтва. Так, за Покровкою було відкрите Гнєдінське ремісниче училище, сільськогосподарська школа і аматорський театр! Володимир Іванович Немирович-Данченко зі своєю театральною командою частенько з’являвся у своєму маєтку і допомагав сусідам у театральних справах! Бували там гості із навколишньої округи, ймовірно й подружжя Прокоф’євих із гришинської Сонцівки. З часом звідти вийшли гарні артисти,
музиканти. У своїх спогадах наш земляк Д.З.Лях описує, що, як хвиля часу, став любительський театр в Іванівці та в навколишніх селах. Пізніше такий театр виник навіть в маленькій Крутоярівці.

На похорони видатного подвижника-просвітянина М.О.Каришева в 1904 році приїздив видатний письменник В.Г.Короленко. Потихеньку зараз іде реставраційна робота в музеї по відновленню примішення школи барона М.Корфа.

Прогулялися ми славнозвісним корфівським парком, спустилися до річки Мокрі Яли, перейшли на інший берег по мосту на сталевих тросах. Я звернув увагу на унікальний козацький родовий герб Немировичів із мазепинських часів. А Інна Вікторівна потренувалася каліграфічно писати гусячим пером. Почули ми і живий голос видатного драматурга. А для коханої дружини Катерини Миколаївни час від часу звучить прекрасний вальс-присвята.

Спасибі донецьким працівникам культури, що ще в радянські часи створили такий унікальний куточок історичної пам’яті!

А також ми своєю делегацією відвідали колишню районну бібліотеку Велико-Новоселівки (тепер райцентр перенесено до Волновахи), пораділи нещодавно виграним тендерам, подарували поетичні збірки „ЛСМ” і вирушили у зворотню путь…

Петро БАБЕЦЬ,
історик-краєзнавець

Фото автора та з відкритих джерел