«Мій батальйон» у перших лавах кує ПЕРЕМОГУ!
Щодня заклично озивається сирена, віддалік чути бойовий грім з фронту, а то зранку полетять на бойове завдання наші славні крилаті соколи – і тоді ми з напругою чекаємо їх повернення… Снують по Межовій переселенці з Донбасу, просто приїжджі електричкою чи власним автотранспортом.
При слушній нагоді намагаємося привітати наших захисників, надати якусь маленьку побутову послугу, щось корисне підказати. Якось днями зустрів під вечір молодих хлопців у військовій формі, що йшли «нестроєм» у супроводі прирученого кудлатого дворняги. Зупинився і привітався з ними: «Слава Україні!». У відповідь вони в один голос, дружно, як на плацу, привітали мене. І це прозвучало як символ нашої спільності і єдності духу. Я, старий пенсіонер, відчув себе молодим і дужим, ніби «генералом Залужним» (а в кишені у мене справжня медаль «За жертовність і любов до України»).
Давно не бачився зі своєю знайомою пані Людмилою. Вона з перших днів агресії стала коло плити, щоденно готуючи обіди для наших захисників. Тисячі вареників і пиріжків ліпили і випікали дівчата. А вчора зустрів повариху у секонд-хенді. Така ж життєрадісна й оптимістична, займається тією ж роботою, тільки при іншій організації. І таких друзів у мене чимало.
Бойовий Петрович на згадку написав нашим берегиням прекрасні вірші. Тільки й знаю, що родом із міста Васильків.
Щодня, щоранку виходжу з двору і перевіряю свої бойові кадри. Ось іде моя колишня учениця Йордана. Давно якось не спілкувалися, ще з часу, коли жива була її мама. А зараз зупинилися, і вона з гордістю повідомила, що її зяті воюють! А її родич С., це один із моїх постійних «спонсорів», які забезпечують матеріальну сторону культурних, історико-літературних заходів у бібліотеці, щиро і від душі!
Якою приємною виявилася зустріч з колишньою бібліотекаркою Ольгою Анатоліївною коло АТБ! Багато років ми разом організовували і проводили літературні вечори, виставляли матеріали в Інтернеті, випускали буклети, готували газетні матеріали. А з її чоловіком Віктором, шофером, ми працювали у фермера Вадима Пивовара. Трохи змарніла Оля, переживає за свого Вітю, який у лавах Захисників!
Поряд зупинилася аптекар Альбіна, побажала доброго здоров’я. З захопленням розповідає про творчі успіхи своєї маленької донечки – художниці. Знаходять час відвідувати художню студію, серйозно оволодівати мистецтвом. Все наче добре, а очі напружені і тривожні. Адже їх чоловік і любий тато зараз громить ворога на фронті.
Тут, поряд із АТБ, стоїть мій колишній учень, вже пенсіонер, фермерує, тримає корівок, продає молоко. Так от Гриша розповів про своїх односельців-механізаторів, які зараз воюють на Донеччині.
Відслідковуємо з товаришами-ровесниками (Михайловичем, Самойловичем й ін.) події на фронті, співпереживаємо про успіхи, втрати і трагічні моменти у наших селах Антонівці, Демуриному, Іванівці, Новопавлівці, Новопідгородному, Преображенці, Межовій. Тяжко від цих втрат, часом не вистачає фізичних сил, аби зігріти чи заспокоїти милих і дорогих, знайомих, які за віком значно молодші, але вразливіші і незахищені.
Сьогодні, спілкуючись із Л.І., запитав, чи є рідні на фронті? Почув: однозначно «Так! І немало». Тому написане тут стосується кожного з нас! Таких «бойових» знайомих не одна сотня! У кожного свій бойовий БАТАЛЬЙОН! І наша спільна ПЕРЕМОГА!
І лише хочеться додати, що серед наших знайомих фотохудожник Сергій Мельникофф організовує фотовиставку по багатьох столицях світу «Про рашистську агресію в Україні» і відсіч ворогу, а ми з Грицай А.В. брали участь в її
оформленні (український текст).
Днями пан Сергій Мельникофф надіслав у Межову такого листа:
«Шановний пане Петре Максимовичу! Вітаю Вас!
Дякую сердечно за такий чудовий дарунок (збірочка поезій). Шикарна книга!… Я в Албанії… Ми намагаємося створити тут Центр реабілітації для українських дітей, які постраждали від війни. Якщо вийде, то я Вам першому про це докладно напишу.
Великий привіт пані Анні.
Здоров’я Вам та всього доброго!
Ваш Сергій».
А наш товариш Володимир Гаврилович – переселенець із Кураховки, близький родич видатного літературознавця Віктора Панасовича Іванисенка – разом із друзями-львів’янами видали поетичну збірку межівчан «Щоденник неоголошеної війни»…
Петро БАБЕЦЬ,
краєзнавець
