Газета, як дзеркало нашого життя. Частина 4

Ми продовжуємо подорож у часі разом із районною газетою. Сьогодні ми пропонуємо читачам матеріали, що публікувалися у районному часописі у 1965 та 1984 роках. Їх герої – прості люди, наші земляки.


«Червона зірка», рік 1984-й:

№22 (7698), субота, 18 лютого

Риси нашої людини

Як би ви вчинили, товаришу, коли б знайшли цінності? Не помилюсь, повернули б їх.

Так і зробила доярка місцевого колгоспу імені Кошового Марія Іванівна Білиця, яка знайшла 500 карбованців. Трудівниця одразу оголосила про свою знахідку. Невдовзі знайшовся і господар.

С. БАСАРАБ.

– – – – – – – – – – – – – –

№43 (7719), субота, 7 квітня

Допомога по-сусідськи

У ту довгу ніч, коли я раптово захворів, на тривожний вогник мого вікна прийшов мій сусід Петро Трохимович Яківець.

Дізнавшись про біду, він серед глухої ночі подався пішки до лікарні, що знаходиться від нашої вулиці за декілька кілометрів. Через годину повернувся машиною з рятівним червоним хрестом.

Мені й подали медичну допомогу.

Ф. СЕРДЮК,
с. Демурине

– – – – – – – – – – – – – –

№57 (7733), субота, 12 травня

Туристські премії

Щойно обласне бюро подорожей і екскурсій разом з Дніпропетровським відділенням Спілки журналістів підбили підсумки конкурсу газет «Туристські горизонти – 83».

Нашій «Червоній зірці» присуджене третє місце в області по висвітленню краєзнавчо-туристичної тематики. У свою чергу редакція газети поділила одержану грошову премію між позаштатними кореспондентами, які підготували найцікавіші матеріали під конкурсну рубрику. Лауреатами стали В. М. Самотуга з Преображенки, А. А. Павловський з межової і робітник ШРБУ А. М. Лисенко.

К. АНТОНОВ.

Від карбованця – до машини

Всього декілька білетів грошово-речової лотереї мав житель с. Миколаївки Григорій Ананійович Пудла.

І ось у тиражі виграшів другого випуску, що відбувся 27-28 квітня, на два його білети припали виграші: на один – карбованець, а ось на інший – автомобіль «Запорожець» ЗАЗ 968 М, вартістю 5375 крб.

Тепер скотар їздитиме на ферму малолітражкою.

Л. БАРДАЧЕНКО,
працівниця ощадкаси.

– – – – – – – – – – – – – –

№78 (7754), субота, 30 червня

Перший раз – і срібло

Відбулася обласна виставка мисливських собак. На ній вперше був представлений і жорсткошерстий фокстер’єр з Межової – Джек (власник – студент сільгоспінституту Олександр Юхименко). В екстер’єрному ринзі Джек одержав оцінку «добре», зайняв п’яте місце і відзначений срібним жетоном.

А. ПАВЛОВСЬКИЙ.

***
(У публікаціях повністю збережено мову оригіналу).


«Червона зірка», 1965 рік, №17 (2109) від 9 травня

Герой – наш земляк

В дні підготовки до святкування 20-річчя перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною до редакції газети «Червона Зірка» з посмішкою на вустах, під чорними з сідиною вусами, зайшла людина, груди якої прикрашала Золота Зірка Героя Радянського Союзу. Дехто з працівників редакції знав цю людину ще з шкільних дитячих років, як веселого, кмітливого Ваню Надточого, інші – як Героя Радянського Союзу, чий героїзм в роки Великої вітчизняної війни став гордістю не лише для односельчан-межівчан, а й для всього радянського народу.

Школа, ФЗУ, робота токарем в Межівській автоколоні – така коротенька і ніби незначна біографія Івана Івановича. Але виховання в сім’ї червоного бійця фронтів громадянської війни вже в ті роки посіяли в його серці невмирущу любов до соціалістичної Вітчизни.

Це вона запалювала його на подвиги, надихала ризикувати навіть життям в ім’я звільнення рідної землі від озвірілих ворогів.

Він розповів про багато бойових епізодів, учасниками яких він був, пригадав своїх побратимів-воїнів. І коли пригадувалися імена тих, хто поліг у бою, на його чоло набігала тінь смутку, породжена сердечним болем.

Найбільш вразливою була розповідь про бої на Букринському плацдармі при визволенні військами першого українського фронту столиці Радянської України м. Києва. Іван Іванович мало говорив про себе, більше розповідав про героїзм своїх друзів по зброї.

І щоб глибше зрозуміти всю велич цієї людини, безприкладність його подвигу, ми звертаємось до розповіді командира 337 стрілецької дивізії гвардії полковника запасу Миколи Івановича Устинова, переданої на сторінках газети «Радянська Україна».

З невеликою групою бійців лейтенант Надточий першим у своїй частині в ніч з 21 на 22 березня форсував Дніпро. Та найбільше випробовування випало на його долю в наступні дні, коли точилася смертельна боротьба з а розширення плацдарму.

…Підрозділ навально штурмував укріплену позицію ворога, розташовану на старовинній могилі. Вогонь вели з усіх видів зброї, потім короткий штиковий бій. У результаті до ворожої траншеї розташованої на самому гребені висоти. Пробилися лише троє: лейтенант Надточий і двоє сержантів. Через деякий час обоє сержантів полягли смертю хоробрих. Надточий лишився сам.

Трапилося так, що доступ до висоти з нашого боку було відрізано. Але Надточий один, підтримуваний загороджувальним вогнем радянської артилерії, міцно тримався на завойованому рубежі, не підпускаючи німецьких солдатів.

Двобій тривав 3 і 4 жовтня 1943 року і лише на третій день до траншеї проникли наші розвідники, які й подали допомогу хороброму лейтенантові, що вже стікав кров’ю.

У ці дні хочеться побажати учням Межівських шкіл, де у свій час навчався Іван Іванович Надточий, виростати такими як він, мужніми і хоробрими, так палко любити свою Вітчизну.

В. Лозовенко.