Пам’яті Діденка Леоніда Васильовича
Справжній професіонал, надійний порадник, щира і доброзичлива людина…
2 вересня перестало битися серце шанованої на Межівщині людини – Леоніда Васильовича ДІДЕНКА.
Леонід Васильович народився 19 березня 1951 року в місті Димитров (сьогодні Мирноград) Донецької області в сім’ї шахтаря.
У 1973 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут за спеціальністю вчений агроном.
Працював агрономом, керуючим відділенням, заступником та головою правління в господарствах Кіровоградської та Дніпропетровської областей.
З 1985 року по 1998 рік – голова Межівського об’єднання по агрохімобслуговуванню сільського господарства.
В органах державної влади працював з 1998 року: заступником голови, начальником управління сільського господарства і продовольства Межівської райдержадміністрації, а з 2005 по 2006 рік очолював Межівську районну державну адміністрацію.
З 2007 року та до виходу на заслужений відпочинок очолював управління Пенсійного фонду в Межівському районі.
Леонід Васильович завжди відзначався активною громадською позицією, був депутатом Межівської районної ради кількох скликань, депутатом Межівської селищної ради VII скликання.
У нашій пам’яті Леонід Васильович назавжди залишиться добрим другом, доброзичливим колегою, надійним порадником, професіоналом своєї справи.
Глибоко сумуємо з цієї непоправної втрати, висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким!
Вічна світла пам’ять Леоніду Васильовичу…
Виконавчий комітет, депутатський корпус
Межівської селищної ради
Слово до колеги Катерини Олександрівни Діденко
Дорога Катерино Олександрівно!
Важко і навіть неможливо відчувати, а тим більше вгадати, хто першим залишить білий світ і навічно переміститься з сонцем за обрій.
Співчуваю: родину Вашу спіткало невтішне горе. Назавжди відійшов Леонід Васильович – чоловік, батько дітей і дідусь онуків, залишивши глибоку душевну рану кожному, і невідомо кому, коли і як почуття болю і гіркоти залікується життям.
Шановна Катерино Олександрівно! Минуле залишається з нами. Будуть і 9 днів, будуть і 40 днів, і буде – вічність!
І будуть перед Вами і з Вами в тій далекій минулій низині років і рідний дім із теплим домашнім затишком, і радісні свята і дати … – з Ним!
Вони розділять Ваш глибинний біль та текучі солоні сльози і подвійне, тепер уже по-іншому сприйняття всього навколишнього.
Люба Катерино Олександрівно! Я знаю Вас як добру, порядну і сильну людину, охочу до чесного, правдивого спілкування з усіма із нас.
Вірю: Ви зможете триматися за той життєвий стержень, при якому завжди на поверхні буде Ваше життя райдужна і сердечна радість в синах, онуках і правнуках.
Дорогенька Катерино Олександрівно!
Можна все втопити в журі,
Заблукати у нетрях печалі,
Тільки, колего, частіш говори,
Що продовжуєш жити і далі!
Катерино Олександрівно! Я поділяю Ваше горе, схиляю свою голову в скорботі і висловлюю найщиріші співчуття синам, онукам, усім рідним і близьким Вашим і покійного Леоніда Васильовича. Вічна пам’ять йому і пухом земля…
МАКАРЕНКО Г.М.,
вчитель-пенсіонер,
с. Славне
