Новопідгородне. Як виживає найсхідніше село Дніпропетровщини біля лінії фронту

Найсхідніший населений пункт Межівської громади. Адміністративний кордон Дніпропетровської та Донецької областей.
Близько 3,5-5 кілометрів від лінії фронту…

Майже місяць село лишалось  без регулярного транспортного сполучення, закрилися практично всі магазини.

Все – через безпекову ситуацію. Вона – дуже складна. Село інтенсивно обстрілюється: артилерією, РСЗВ, безпілотниками, на околицях лягають КАБи…

Як наслідок, пошкоджені і лінії електроепередач, пошкоджений клуб, місцева гіменазія, а відновлювати інфраструктуру села – дуже небезпечно для енергетиків, працівників селищної ради.

Але … У селі лишаються люди. 70-80 чоловік – до 10 відсотків населення, яке проживало тут ще півроку тому. Одначе фронт інтесивно рухається і самі військові говорять, що  уселі  небезпечно і для цивільного населення.

Селищна рада намагається вжити заходів, аби підтримати місцевих жителів.    

Отже…

Не хочемо виїжджати

У населеному пункті на сьогодні залишається приблизно 70-80 мешканців… Вони – не бажають залишати рідні домівки… Не дивлячись на обстріли та атаки дронів…
– Нам – не страшно… – говорять вони.

Або:
– Ми вже звикли, і готові триматись…
Хтось навіть повернувся…

Сьогодні у колись квітучому селі до 1000 чоловік населення, залишається менше 10 відсотків…

Ситуація не є якимось вийнятком у прифронтових селах. Люди впевнені, що їх ніхто не чекає і хочуть залишитись вдома.

Насамперед, це люди похилого віку, одинокі, інваліди. Вони не бачать себе за межами своєї домівки і плекають надію, що все стабілізується.

Одна з жіночок, яка ледве залишилась жива після артилерійської атаки – теж навідріз ввідмовляється їхати. А кілька тижнів тому відмовилась і від медичної допомоги. Її виходили, буквально поставили на ноги односельці.

Але все ж таки реальна картина спливає  під час короткої розмови. Скаржаться на те, що в селі гучно, дошкуляють дрони…
Шахова Марія:
– Літав у суботу по городі. Дрон отой… Полетів… Потім прилетів… Таке, як шукав шось… за мною – не за мною… Але я заховалась під дерево. А він – взяв тай упав. Ще й вибухнув. Батарейки у нього скінчились чи шо…

На прохання подумати про евакуацію – лише махнула рукою. Ви нам краще транпорт, автобус рейсовий дайте…

Ми не можемо залишити людей наодинці …

У Межівській селищній раді говорять, що ситуація дійсно складна, на межі критичної.

Через удари безпілотників, немає можливості регулярно виїжджати у село. Здійснювати соцільні перевезення тощо. Не можна ризикувати і життям енергетиків.  Фронт надто близько.

Але днями, виконачий комітет придбав РЕБ для роботи у старостатах і населених пунктах громади. Хоча сьогодні і сама Межова піддається численним атакам дронів, тож РЕБ уже активно працює.

Випробували його під час першого візиту після місячної перерви саме до Новопідгороднього.

Володимир Зражевський, Межівський селищний голова:

• Я знаю, що думок різних багато. Про небезпеку … Але ми не можемо залишити цих людей наодинці. Не можемо. Це – Україна, Дніпропетровщина, Межівська громада… Тому, робимо все, щоб допомогти новопідгородянам. 
• Це – складно і небезпечно. Але… До речі, примусова евакуація родин з дітьми з Райпільського старостату – проведена повністю. У Новопідгородньому не залишається дітей до 18 років.

До своєрідної, рятівної, комплексної бригади долучились сміливі енергетики ДТЕК.

Питань та завдань стояло дуже багато.

Адже у  Новопідгородному багато поривів через обстріли.

За напружений робочий день частково поновили електропостачання навіть на найсхідніших
вулицях села.

Вдалося не все… Але, багато!

Як сюжет війни: один з енергетиків показав на розбиту артилерією домівку, перед якою він саме натягував лінію електропередач:

• Знаєте, оце моя рідна – батьківська домівка, я тут народився і виріс.

І проковтувши клубок, що помітно підступив до горла – швидко поліз на електропору…

Питна вода.

У селі благодійним фондом “Карітас” встановлено станцію очистки води, що працює за принципом зворотнього осмосу. Її вартість – понад 2 мільйони гривень. Але, вона потребує обслуговування. Бо без технагляду – вода гіркне.

Саме під час червгового обстрілу (артилерія чи міномети) оновили реагенти для роботи станції. Місцеві мешканці знову з питною водою.

Продукти харчування.

У селі працює лише один магазин. Товар практчино не завозиться.

Цього разу ми привезли у  село 80 комплектів гуманітарної продовольчої допомоги.

Роздали не все, але вивантажили у місцевої активістки Лприси Григорьєвої, яка працює завідуючою місцевим будинком культури.

Місцеві – гуртуються. Допомагають один одному.

Лариса Григорьєва – людина з великим, добрим серцем, яка заслуговує на слова щирої подяки. Смілива, відповідальна …

Вона стала осередком місцевої комунікації у цей важкий час, взаємодопомоги… Саме вона стала очима та вухами громади у селі, передаючи через слабкий (швидше – рандомний)  інтеренет – фото нових пошкоджень у селі, інформацію про оджносельчан, їх потреби…

• Ви знаєте, ми їздили на кілька тижнів, – каже пані Лариса. – Але повернулися. Тут – наше все. А головне – тут Україна.
• Поки ми впевнені, що це не критично – будемо вдома. Нам багато не треба – люди все сказали: світло, вода, рейсовий автобус.   
• Зрозумійте нас правильно… Не хочемо з дому…

Безпритульні тварини

У селі багато безпритульних тварин. На одній вулиці можна зустріти кількадесят собак. Є потреба в кормах для тварин.

• Люди повідвязували, –  кажуть жіночки. – А шо ж нам з ними робити...

На жаль, виїжджаючи з небезпечних територій, люди не завжди можуть забрати з собою домашніх улюбленців. І якщо папужки, рибки чи хом’яки ще мають шанс виїхати з господарями, то котам та собакам щастить менше. Більшість їх залишається напризволяще.

До речі, після виходу відеосюжету “Межівського меридіана” маємо реальний результат у цьому напрямку. Киянка Оксана Гудзовата, родом із прифронтового Новопідгородного. Переглянувши нещодавнє відео про Новопідгородне, де його жителі говорили про покинутих тварин, про те, що вони ними опікуються, про катастрофічну нестачу кормів («Варимо дерть…»), жінка загорілася бажанням допомогти землякам.  Організувала збір коштів на придбання корму для покинутих тварин. Про ініціативу оголосила у вайбер-групі, де спілкуються мешканці села – і ті, що залишилися, і ті, хто був змушений виїхати через бойові дії.

Мародерство…

На жаль, у селі процвітає мародерство. Мережею гуляють відео, коли місцеві – розкрадають покинуті хати, а приїжджі “бариги”, іншого слова важко підібрати, приїздять то все скупляти… Це… просто… за межею…

Новопідгородяни говорять, що буквально ловили за руку крадіїв і показують відео зі своїх телефонів. Називають імена і прізвища.

“Межівський меридіан” вже зробив запит до відділення поліції з цього питання і плануємо підготувати окремий матеріал.  Адже тема актуальна, злободенна на прифронтових територіях.

Інформація 

Інтернет у селі – слабкий, його практчино немає ,через розбиту вишку.   Тому і для людей похилого віку – певний інформаційний вакуум. Тож “Межівський меридіан” привіз із собою одразу 5 номерів газети (150 екземплярів),  роздали  і передплатиникам, і  всім охочим…

Соціальний автобус – поїхав

Вже  наступного понеділка 12  Межівська громада, Центр соціальних послуг селищної ради організували перший від початку
квітня рейс соціального автобусу до села Новопідгородне. Маршрут соціального автобуса супроводжував автомобіль виконкому селищної ради.
Про поновлення маршруту новопідгородяни прохали громаду насамперед. Першим відновленим рейсом приїхали 7 мешканців села, на зворотному шляху – прихопили з Межової і кілька райполян.

Розповідають, що приїхали до Межової насамперед за продуктами:
– Ліки обов’язково, ковбаски, сирочку купили, навіть тортики…
– А чого б і ні? Гарний настрій,тщо нас не забули… От кожна і купила по тортику.Анжина Надія:
– Світло з’явилось, вода знову питна після поновлення роботи станції … Привезли нас за
продуктами.
Жителі Новопідгородного прохають, аби автобус ходив, як раніше один раз на тиждень. Або хоча б, принаймні, раз на місяць…

“Межівський меридіан” тримає руку на пулсьсі життя найсхіднішого села Дніпропетровщини.

 

Фотоальбом:

https://www.youtube.com/watch?v=Rty0FkwB6og&t=8s

Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні», який
впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».