Вірять в перемогу України і мріють повернутись додому. Лікарі з Донеччини знаходять прихисток у Межівській громаді 

Межівщина  з початком повномасштабної війни прийняла тисячі переселенців, в  тому числі й медиків. Серед таких  і сімейний лікар Юлія та лікар-інтерн  – Дмитро,  котрі знайшли тут не тільки прихисток, а й роботу.

…Батьківський будинок у селі Георгіївка поблизу Мар’їнки, де виросла Юлія – зруйнований.  Та що там… Взагалі,  містечко Мар’їнка, практично зітерто з лиця землі. В тому числі і лікарняна амбулаторія, де  лікарка пропрацювала 9,5 років.

…Постійно під обстрілами і домівка Дмитра у Торецьку. На вулиці майже немає цілих будинків. Виїжджаючи вони забрали з бою котика, а ось собаку і до сьогодні підгодовують сусіди, які там залишились…

Вони вимушені були залишити рідний дім, все, що було дорогим і близьким. Бо на українську землю прийшли «асвабадітєлі».

Таких історій сьогодні тисячі й тисячі у багатостраждальній Україні….

Юлія Миколаївна – сімейний лікар. Дмитро – лікар-інтерн, який лише  минулого року закінчив медичний університет.

Сьогодні вони знайшли не лише прихисток і розуміння, а й роботу  у Межівській громаді.

Їх тепло прийняли у Центрі первинної медико-санітарної допомоги  селищної ради, підтримують сусіди та нові знайомі.

Юлія пропрацювала у Мар’їнській амбулаторії сімейним лікарем майже 9,5 років, мала понад 1800 декларацій з пацієнтами.

Приїхали на Межівщину вони великою родиною: чоловік, батьки Юлії, невістка з батьками.

Як дізналися про Межову? З 2015 року сюди виїхали її земляки, тож і  розповіли про гостинне селище на межі Донецької та Дніпропетровської областей.

Згадує, що на роботі була востаннє 14 березня 2022 року …  Посилювалися обстріли, зник транспорт… Спочатку переїхали до Курахово, потім – у Межову.

Юлія Миколаївна з серпня працює дистанційно, за нею залишились закріплені пацієнти з Мар’їнки, які продовжують довіряти своєму лікарю. Телефонують, консультуються.

24 лютого розірвало життя на «до» і «після». Хоча Юля вже проходила цю психологічну межу у 2014-му, коли Донецьк, де вона навчалася фактично захопили терористи.

“У перші дні  вторгнення почали писати однокурсниці з Донецька. Типу, це вам за Донбас! Було дуже боляче…” – згадує вона.  

На лікарку постійно накочують емоції, стрес не відпускає…

Але вона не змогла сидіти, склавши руки.

– Чесно, я  дужу скучила за роботою, – зізнається Юлія.

Тож прийшла на особистий прийом  до голови громади Володимира Зражевського, який і порадив звернутись до директора ЦПМСД Юлії  Скочко.

 І ось, сьогодні вона вже приймає пацієнтів.

У колективі прийняли дуже добре. Дякує сусідам з Новолозуватівки, які від щирого серця допомагають.

На кінець бесіди Юлія відверто говорить, що яка б гостинна і гарна не була  Межова, але все ж її родина мріє повернутись у рідну Мар’їнку. Розбиту, понівечену, але таку рідну  Мар’їнку…

P. S. Під час підготовки матеріалу Юлія Миколаївна Пугач  – сімейний лікар у мобільній медичній бригаді, яка  працює  за підтримки Норвезького Червоного Хреста та надає медичну допомогу у будь-якій громаді та населеному пункті колишнього Межівського району, які обслуговуються Центром первинної медико-санітарної допомоги Межівської селищної ради.

…Дмитро – з Торецька Донецької області, що між Костянтинівкою та Горлівкою, практично на межі з фейковою днр.  

Місто систематично  обстрілювалося  з 2014 року.  Тож Дмитро говорить: їм здавалась, що вони звикли до війни. Але  потім виправляється:  «Ні, насправді до цього звикнути неможливо».

Він – випускник Донецького медичного Університету, який останні роки працював у Краматорську. Закінчив навчання минуло літа.

Згадуємо 24 лютого…

– У Краматорську я мешкав поруч з аеродромом. Тож рано-вранці ми почули потужні вибухи. Спочатку не зрозуміли нічого. Ну а потім зайшли в інтернет, новини були просто приголомшливими,

– розповідає він. І продовжує…

 «Перші тижні прилітало, як би це сказати, не дуже.   Для звичайних людей – це щось за межею сприйняття, але ми чули вибухи не вперше. Думалось: тут наш дім, куди ми поїдемо звідси? Та коли життя почало перетворюватись на пекло – стало зрозуміло, що треба приймати рішення».

 Батьки виїхали з Торецька першими. Забрали з собою кота, собаку довелось залишити, його до сьогодні підгодовують сусіди, які залишились там. Саме вони розповідають, що на їхній вулиці вже багато будинків пошкоджено, вибиті вікна, розбиті дахи…

Дмитро з дівчиною (студентка, навчається на педагога)  ще якийсь час вагався, але потім  у Краматорську також стало дуже небезпечно.

Відверто зізнається, що про Межову нічого не знав. Батьки зупинились тут абсолютно випадково, їхали з Покровська, питали житло.

– Мені подобається спеціалізація «сімейний лікар», спілкування з людьми, з дітьми, – захоплено говорить Дмитро. До  речі, коли ми завітали на первинку, інтерн саме опитував пацієнтів, вимірював тиск.

Манжелій Вікторія Федосівна, сімейний лікар,  керівник інтернатури:

«Дмитро дуже здібний, добрий, чуйний, ввічливий. Я впевнена:  з нього вийде хороший лікар. Найголовніше – він прагне, є величезне бажання, а також досить високий рівень знань, отриманих в університеті. Теорію, треба підсилити практикою  і все обов’язково вийде!

Вже сьогодні можу сказати, що йому можна довірити пацієнтів. Я не знаю, як складеться доля: чи залишиться він у нас працювати? Але він – великий молодець!»

Дмитро до війни розмовляв переважно російською, але зараз намагається говорити українською ( І треба сказати, у нього непогано виходить).

Дякує від імені всієї родини межівчанам, які допомогли із житлом.

«У нас – вдома всі сусіди, знайомі більше по своїх хатках. Війна багатьох сильно змінила. Кожен більше сам по собі, не дуже довіряють один одному.

У Межовій люди більш відкриті: питають, цікавляться – чи не треба чогось. Це дуже приємно і ми поступово намагаємось також бути більш відкритими. Хоча, якщо чесно, досі  не можемо оговтатись.

 Я дуже вірю в нашу  перемогу і хочу провернутись працювати на Донеччину – в Україну. Щоб все було, як раніше – до 2014 року…»

Юлія Василівна Скочко, директор Центру первинної медико-санітарної допомоги.

– Ми завжди раді бачити у себе нових фахівців. Чудово розуміємо: у якій ситуації опинились наші колеги і шукаємо варіанти6 як допомогти. – розповідає Юлія Василівна. – Сподіваємось, Юлії Миколаївні сподобається у нас і вона залишитися. Чому б – ні? Дмитро отримає необхідний практичний досвід, керівник інтернатури у нього досвідчений. А якщо – все влаштує: Ласкаво просимо на роботу!»

Сьогодні у Центрі первинної медико-санітарної допомоги працює 9 сімейних лікарів та проходять навчання два лікарі-інтерни.

Укладено 15 100 декларацій з пацієнтами  трьох громад колишнього Межівського району.

Євген Травневий.

Матеріал підготовлено  в рамках виконання проекту «Ефективні місцеві ЗМІ: цифровий розвиток для залучення громад» за фінансової підтримки Європейського Союзу, та за сприяння ГРОМАДСЬКОЇ  СПІЛКИ “УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ МЕДІА БІЗНЕСУ”.