Вони руйнують гендерні стереотипи

За даними Інституту освітньої аналітики у 2018-2019 році в Україні 81% вчителів середньої і старшої шкіл складали жінки. А в початковій школі жінок-педагогів ще більше – 99%. Воно й не дивно, якщо у місті Кропивницькому лише один чоловік працює вчителем початкових класів, а на весь Івано-Франківськ їх аж… троє! У Межівському районі сильної статі в початковій ланці освіти теж небагато – два педагоги.

Але ж вони є! І обидва працюють у Райпільській школі.

Знайомтеся: Микола Володимирович Корчинський та Віктор Іванович Хуторянський. Вони одні з небагатьох, хто утримує отой 1% кількості чоловіків у початковій освіті.

Микола Володимирович Корчинський у 1978 році закінчив 8 клас Райпільської школи. Поки вчився, якось не замислювався про професію вчителя. Спочатку думав продовжувати навчання в середній школі, бо навчався добре, у школі хлопцеві було цікаво. Потім хотів вступати до художнього училища. Але обставини склалися так, що поїхав до Красноармійська і здав документи в педагогічне училище. Розповідає:

– Історія мого вступу цікава. Коли були сформовані групи для здачі вступних екзаменів, я себе у списках не знайшов. Коли пішов до приймальної комісії по документи, виявилося, що мене зарахували без екзаменів. Так тоді зараховували відмінників, але їх був недобір. І мене дорахували до їхніх списків за високим балом свідоцтва.

По закінченню навчання отримав направлення на роботу до Петропавлівського району. Був вибір – Олефірівка чи Коханівка. Олефірівка розташована зручніше, але ж у Коханівки така гарна назва! Тож обрав за назвою і поїхав до Коханівки. Звідти й до армії пішов, після служби туди ж і повернувся.

– У Коханівці мене навчили працювати, тамтешні вчителі – справжні трудяги. Але я завжди все міряв за мірками своєї рідної школи, бо для мене вона була і є школою №1. Тож пізніше я повернувся до Райполя – хотілося додому.

Вдома Миколі Володимировичу довелося попрацювати на пошті, а вже потім він потрапив до школи. З посмішкою згадує:

– Спочатку був піонервожатим, аж поки четверо молодих колег не пішли усі разом в декретну відпустку. І в мене був широкий вибір. Пішов у початківці. Хоча за дипломами я вчитель математики (заочно закінчив Полтавський педінститут) і вчитель трудового навчання та креслення (Красноармійське педучилище). Але в початковій школі я бачу величезне різноманіття для самореалізації.

Микола Володимирович говорить, що відчуває величезну відповідальність перед вчителями-предметниками у старших класах. Адже вони отримують результат роботи початківця.

У Райполі є сім’ї, в яких не одна дитина навчалася у класі Корчинського. Тому з батьками своїх учнів він завжди тісно співпрацює.

Поза шкільними уроками, заходами, педрадами життя Миколи Володимировича продовжується дещо в іншому руслі. Має вчитель цікаве і красиве захоплення – квіти. Уже багато років вирощує сенполії. Говорить:

– Фіалки для мене, як наркотик – побачу оголошення про продаж нових сортів і не можу пройти повз. По можливості відвідую виставки, слідкую за публікаціями в Інтернеті.

***

Першим учителем Віктора Івановича Хуторянського був Микола Володимирович Корчинський. Хлопець дуже хотів бути на нього схожим. Мати Віктора була вихователем. Тож якось само склалося, що він обрав шлях педагога. І ось уже має 15 років стажу, шостий рік працює у початкових класах. До цього викладав трудове навчання, фізкультуру, був організатором позакласної роботи. А коли звільнилося місце, став працювати за фахом. Розповідає:

– У школі більше любив точні науки. Але вчитися захотілося на початківця. Коли вступав до педучилища, у приймальній комісії мене посадили за стіл, де писали заяви трудовики. А я кажу, що мені не туди. Подивилися з подивом, але пересадили.

Цьогорічні першокласники Віктора Івановича уже почали навчання за стандартами Нової української школи.

– Програма НУШ дещо відрізняється від попередньої, дітям цікавіше. Предмети викладаються інтегровано, починається навчання в ігровій формі. Разом з дітьми навчаюся і я. Бо Нова українська школа вимагає нових підходів, переосмислення свого педагогічного багажу, нових знань. Щоб можна було оцінити результат, має пройти певний час.

Віктор Іванович зізнається, що легше працювати із старшими учнями. А з нинішніми його першокласниками вони перебувають наразі в стадії притирання і звикання. Хоча за місяць уже багато зроблено. На початку навчального року треба було розібратися, який смайлик яку емоцію висловлює. А зараз на ранкових зустрічах малеча впевнено визначає з їх допомогою власний настрій.

З батьківською спільнотою налагоджені тісні зв’язки, є повне взаєморозуміння. Роль батьків учитель вважає основною у вихованні, адже все починається з сім’ї.

У новому класі з початком навчального року закладаються певні традиції. Почали з того, що кожного учня усі разом вітають з днем народження. Запитала Віктора Івановича, а що ж люблять його учні? Сміється у відповідь:

– Мої першачки поки що найдужче люблять їдальню і дитячий майданчик. Але клас гарний, перспективний.

Чи має педагог володіти якимись особливими якостями, діяти за якимись особливими принципами, щоб мати авторитет серед школярів, щоб знаходити з ними спільну мову? Віктор Іванович вважає, що учитель ні в якому разі не має переходити на крик.

– Ситуації виникають різні. Буває, хочеться і крикнути, але стримуюся.

У багатьох випадках педагог радиться зі своїм учителем, а тепер уже колегою і наставником, Миколою Володимировичем.

Вдома на Віктора Івановича чекають двоє власних дітей. Старша, Аріна – школярка. ЇЇ першим вчителем був теж Микола Володимирович Корчинський. Молодший, Сергійко – дошкільник. Ось він уже «порушить сімейну традицію» і піде в перший клас до іншого педагога. Чи відбивається робота в школі на вихованні власних дітей? Говорить:

– Уроки з ними вчить дружина, тата «вмикають» у крайніх випадках. «По науці» дітей не виховую, стараюсь бути просто батьком. Буває, на жаль, що своїх гірше розумієш, бо викладаєшся в школі, втомлюєшся. А власні діти теж потребують великої уваги.

Захоплення має «смачне» – кулінарію. Готує абсолютно все.

– Вдома на кухні 70% готую я. У школі також завжди куховарю на всіх заходах. Особливо полюбляю готувати м’ясні страви. Запитую дружину, що будемо готувати на вечерю? Каже, що приготуєш, те й буде.

Ось як говорить директор школи Олена Федорівна Мельникова:

– Наші чоловіки, педагоги-початківці – це гарний приклад того, коли учень наслідує свого вчителя. Віктор Іванович хотів бути схожим на свого вчителя Миколу Володимировича. Його слово було законом для учнів, він мав серед них величезний авторитет. Зараз між ними (тепер уже колегами) повне взаєморозуміння і взаємодопомога. Навчаються один в одного. Можна сказати, що вони все вкладають в роботу – і душу, і здоров’я, і власні кошти – це правда.

***

Запитала в героїв публікації, що б вони хотіли побажати колегам у переддень професійного свята.

Олена Федорівна:

– Колегам бажаю здоров’я, бо без здоров’я не буде насолоди ні від життя, ні від результатів праці. Стабільності в роботі, в зарплаті, щоб отримували більше задоволення.

Микола Володимирович:

– Найбільше бажаю натхнення. Це для мене дуже всеохоплююче слово. Воно необхідне будь-якій людині, будь-якого віку і будь-якої професії.

Віктор Іванович:

– Бажаю терпіння, творчого натхнення, щоб воно не полишало, щоб не хотілося опускати руки, і щоб усі були в тонусі.

До побажань приєднується Антоніна ТАРАСЕНКО