Про кохання, що сильніше за війну. Зворушлива історія нацгвардійця Дем’яна Дудлі
Наприкінці березня на Дніпропетровщині відзначили 10-річчя Нацгвардії України.
Серед нагороджених Героїв – Дем’ян Дудля з Межівської громади Синельниківського району, який став на захист України практично з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів.
Саме так. З перших днів…
Адже у військкоматі він стояв вже 26 лютого… і зараз говорить, що просто не міг залишатися у тилу, коли ворог насував з усіх боків.
Вперше ми познайомились з Дем’яном 6 грудня 2022-го… Точніше, не тільки з ним, а і з його нареченою Анастасією.
Тоді у Межівському РАЦСі, закоханими поглядами, один на одного дивились молодята…
На дворі – війна, завершується перший рік повномасштабного вторгнення російських окупантів… Чи на часі?
Але, як виявилося : жодним кордонам і обставинам не під силу зупинити справжнє кохання. Зупинити долю….
Двоє закоханих тоді навіть і не здогадувалися: через які випробування їм доведеться пройти.
Через рік, у квітні 2023-го оборонець отримав поранення.
Воно видалося важким. Дем’ян пережив ампутацію ноги, протезування…
Але – не зламався!
Навпаки, спілкуючись з цим молодим чоловіком розумієш, що саме сьогодні, – він сильний, як ніколи. Духом і, якби цинічно не звучало, і тілом також!
Під час реабілітації Дем’ян досить серйозно… зайнявся спортом. Почав плавати і грати у волейбол.
Він – учасник Всеукраїнських змагань Повітряних Сил США 2023 року. І хоча не пройшов у фінал – не засмучується. Говорить, що це лише початок.
“Я дізнався про велику кількість видів спорту, якими можна займатися, незважаючи, на травму. Вважаю, що змагання, такого плану потрібні для того, щоб воїни не падали духом”, – впевнений він.
Побратими-ветерани вже запрошують його до участі у турнірі з пауерліфтингу – (жим лежачи) і він досить предметно розмірковує і над цією пропозицією…
Але, почнемо з початку… Анастасія і Дем’ян…
Анастасія і Дем’ян …
«У Межівській громаді на День Збройних Сил України народились дві молоді родини»…
Саме з таким заголовком на першій шпальті вийшов черговий номер «Межівського меридіана» наприкінці 2022 року. Першого року війни…
«6 грудня 2022 року, у День Збройних Сил Україні у Межівській громаді на Дніпропетровщині народились дві молоді родини. У наречених замість весільних нарядів – військовий однострій. Проте всі інші атрибути справжнього весілля – обов’язкові: обручки, шампанське, квіти, вітання рідних і, звичайно ж, весільні поцілунки…
Анастасія і Дем’ян … Наталя і Сергій …
Насправді сюжет цього дня може претендувати на сценарій до зворушливої мелодрами.
Вона з Наталівки Слов’янської сільради, він – зі Славного Межівської громади.
Їхнє кохання народилось на початку літа 2022-го. Хоча знайомі були досить давно через соціальні мережі.
Допоміг зустрічі їх спільний товариш – Максим. Дем’ян згадує, що саме був у короткій відпустці, завітали у гості до чарівної дівчини, з якою переписувався у мережі і … закохався, що називається, по самі вуха.
Дем’ян – боєць Національної Гвардії України, воює на Харківському напрямку, захищає державний кордон України.
Говорить, що там – на фронті не раз мріяв про одруження, але після війни. Одначе судилося так, що рішення було прийнято саме зараз.
…А ось іще один поворот долі.
На весілля з пекельного сходу приїхав ще один друг – Сергій. Це був справжній сюрприз для товаришів. Про його плани не знав ніхто…
На весілля завітав зі своєю дівчиною – Наталею. Привітавши молодят, вони …. також вирішили одружитись», – писали тоді межівські журналісти.
Про що мріяли захисники та їх половинки ?
Про нормальне, спокійне життя під мирним небом, про те, аби якомога довше побути з коханими: зайву годину чи, бодай, хвилину…
– Там… кожного дня важливо знати, що тебе чекає кохана, – говорив Дем’ян і його погляд на Анастасію був красномовнішим за будь-які слова…
Дем’ян…
Народився і виріс Дем’ян Дудля у селі Славне Межівської громади. Закінчив Українську середню школу, Черкаський інститут пожежної безпеки, працював рятувальником.
Але, буквально напередодні повномасштабної війни почав займатися установкою систем пожежної сигналізації та відеоспостереження.
… 24 лютого 2022-го він прокинувся близько 6-ї ранку, перечитав телеграм, особисті повідомлення. Все буквально «горіло» новинами, що почалася війна!
Він – офіцер, лейтенант, хоч і цивільного захисту. Але щиро переконаний, що це значення немає. Тож просто взяв квиток додому – на Межову…
26 лютого після важкої розмови з рідними він вже стояв у черзі військкомату, а 28-го був мобілізований.
Потрапив до 13-ї бригади Національної гвардії, яка сьогодні носить ім’я «Хартія».
Розповідає, що «Хартія» виникла як добровольчий підрозділ на початку повномасштабної війни. Бійці «Хартії» обороняли Харківщину та одні з перших вийшли на кордон із РФ під час контрнаступу у вересні 2022-го. Невдовзі «Хартія» стала 13-ою бригадою НГУ у складі «Гвардії наступу».
Проходив службу у батальйоні оперативного призначення. В учебці разом з ним були земляки з Межівщини. На жаль, сьогодні не згадає прізвищ хлопців із Зоряного, але точно пам’ятає їх імена: Ваня і Михайло.
У пункті дислокації займалися тренуваннями, обслуговуванням штатної зброї та бойової техніки.
– Бойовий досвід отримав на Харківському напрямку, – розповідає Дем’ян, – Наступали – допоки не вийшли на кордони.
Добре пам’ятає невеличке село Дементієвку, практично на кордоні з «країною 404» – у напрямку Бєлгорода. Там вони тримали рубежі до січня 2023-го.
Справжня війна…
…Як говорить Дем’ян, почалась після передислокації на Донеччину: Ямпіль, Озерне, Діброва, Закітне…
– Тут позиції ворога на окремих ділянках були за 50 метрів, – розповідає він. – Постійно працювала артилерія та Гради, реактивні снаряди розривались за 100-150 метрів, розлітаючись на сотні уламків. Можливо банально, але ось тоді я усвідомив, що таке справжня війна.
Дем’ян за військовою спеціальністю – гранатометник АГС. Головне завдання, говорить, не допустити пересування російської піхоти. І вони намагались добросовісно виконувати свою роботу.
1 лютого – Дем’ян отримав контузію. По їх позиціях вдарили Гради…
Червоний спалах в очах, на кілька хвилин втратив свідомість, присипало землею. Але його витягли. У Краматорську надали першу допомогу, дико гуділо в голові, нудило… Та кілька днів крапельниць і він – знову у строю.
Але за цей час трапилося чимало… Від мінометного обстрілу загинув Сашко Турченко з Богуслава, сержант його розрахунку, який евакуював Дем’яна після контузії.
Він одразу згадує імена інших побратимів свого підрозділу, які стали небесними гвардійцями: Алім Рокитянський, Вадим з Новомосковська…
… Потім прийшла весна. Нові позиції у Серебрянському лісництві, яке сьогодні жахає світ апокаліптичними фото випаленої землі.
На той час у підрозділі практично не залишилось побратимів, з якими Дем’ян починав воювати. Хіба що Петрович – з Павлограда…
11 квітня вони дві години відбивали наступ орків, коли їм передали про ракету з повітря…
– Думаю, що це була ракета. Але не здивуюсь, якщо артилерійський приліт. Нас тоді просто зрівнювали із землею…
Я не встиг у бліндаж… Петрович заскочив, а я, виходить, ніби закрив собою…
Різкий біль. Думаю, мабуть ноги немає… Глянув – на місці. Але біль неймовірна, – згадує нацгвардієць.
Від осколка загорівся павербанк, а інший – пробив телефон… наскрізь…
Як з’ясувалось уламкками не лише посікло ногу, а один з них пробив і легені. Коли за 40 хвили прибула евакуація, йому вже було важко дихати.
– Зараз можна сказати чесно: думав, що все… Кінець… Втрачав свідомість та мене приводили до тями медики.
Спочатку Лиман, потім Краматорськ, нарешті дорога до Дніпра. Пам’ятає зупинку неподалік Слов’янки, де його перевантажили у швидку.
У лікарні Мєчнікова почало зупинятись серце… Надто багато крові втратив. Лікарський консиліум: де він вперше почув слово «ампутація».
З останніх сил намагався заперечити, пояснював, що, мовляв, не треба…
… І від цього часу, – говорить він. – Якщо опустити всі деталі – почалася реабілітація…
Настя…
… Першому після поранення зателефонував татові – Петру.
Телефон був розбитий, але номер батька пам’ятав з дитинства. Він його не змінював.
Петро – сам військовий, не ставив зайвих питань – все по суті: «Як справи синок? Головне, що – живий!»
Хоча можна уявити, що відбувалось у нього на душі… Мама – плакала…
– Настя? Вона моя найнадійніша підтримка, – говорить боєць.
Довгий шлях реабілітації розпочався у Києві – Головному медичному центрі Міністерства внутрішніх справ України. З величезною вдячністю Дем’ян згадує свого лікаря, завідуючу неврологічним відділенням Лісяну Тетяну Олександрівну.
А ще…волонтерку Юлію, яка допомогла із житлом у Києві.
Весь цей час Анастасія була поруч з чоловіком… Вона допомагала впоратись і з першими хвилями депресії, і зневірою, і розпачем.
Сьогодні вона – не просто надійне плече підтримки, а половинка єдиного цілого… Їхньої родини…
Я вірю в тебе… – сьогодні ці слова є найголовнішими в його житті.
Дем’ян жартує, що вони з Анастасією мають про кого піклуватись.
Це домашній улюбленець – шпіц «Каспік» та папуга, який випадково залетів у вікно і залишився жити у них…
Спорт надихає і додає сили
У середині осені в Центрі протезування та реабілітації «Без обмежень» Дем’ян вперше одягнув тренувальний протез:
– Відчуття, що у тебе знову дві ноги – не передати словами…
І він, ніби усвідомивши підтримку і віру в нього з боку рідних та близьких, а насамперед коханої людини – максимально форсував реабілітацію.
Спорт на цьому шляху – став рятівним не лише фізично, а й ментально. Під час реабілітації тренери проекту «Залізна воля» запропонували зайнятися плаванням. І він почав тренуватись.
Взяв участь у Всеукраїнських змагань Повітряних Сил США 2023 року. Причому, одразу у двох видах спорту: плавання та волейбол. До речі, у волейболі вже має першу медаль – командну «бронзу».
«Важливо займатися спортом, бо це повертає можливість відчувати себе повноцінним», – впевнений він.
Йому нерідко телефонують знайомі і друзі, побратими-ветерани. Пропонують різні активності, як наприклад змагання з жиму лежачи (пауерліфтинг).
Замість Епілогу
Межівський меридіан, 10 грудня 2022 року:
«…Три товариша.
Майже, як у Ремарка..
Дем’ян, Сергій та Максим…
Міцно обійнявшись, вони обіцяють один одному, що все буде добре, перемога буде за нами!»
… Квітень 2024-го.
Друзі часто бувають у гостях у Дем’яна. До речі, Сергій – воює, у них з Наталею – все добре…
Зібравшись разом, молоді люди планують майбутнє, багато говорять про те, як виглядатиме їхнє життя після війни.
Про що мріє нацгвардієць? Звичайно, про мирне життя… Про освоєння нової професії. Хоче спробувати свої сили в IT-технологіях. А ще – про спорт… він – надихає і додає життєвих сил.
– Але я розумію, що без перемоги над росіянами, – не можна говорити про повноцінний мир. З перемогою хотів би зустрітися із тими, хто був поруч на передовій, – підсумовує Дем’ян.
Підготував Євген Травневий
Передрук, використання фрагментів статті, фото та відеоматеріалів лише з дозволу редакції.
