Демурине і ЗСУ: “Є руки і головне – величезне бажання допомогти нашим хлопцям! Це наш внесок у Перемогу!”

Цей матеріал створено в рамках проєкту «Сила місцевих медіа – для посилення згуртованості українців», що реалізується Громадською спілкою «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».

…У фойє старостату досить велелюдно. Робота кипить за розмовами та жартами. Близько десятка волонтерів виплітають довгу білу сітку, поруч нарізані стрічки, хтось продовжує їх нарізати і навіть… в’яже теплі шкарпетки. Все – для наших Захисників!

Вже другий місяць працюють невтомні волонтери. Спочатку плели кольорові сітки, тепер – білі. На дворі зима і скоро полетять “білі мухи”…

Робоча локація – приміщення старостату, куди їх гостинно запросила староста Наталія Горячко, дружина загиблого Героя-земляка Сергія Горячка.

– Як ми могли залишитись осторонь? – говорить Наталія Сергіївна. – Коли у дівчат з’явилась така ідея, бажання – одразу запропонували їм нашу гостинність. Допомогли з основою для сіток. Сьогодні ми – одна велика родина…

Одна з волонтерок – Алла, колишній завгосп місцевої початкової школи: «Ці події, що відбуваються в нашій країні, вони дуже зачепили всіх нас. Я активна сама по собі, тож не могла залишатись осторонь. Почали разом шукати, де б себе залучити, щоб бути корисними, щоб хоч якусь малесеньку частиночку вкласти в цю перемогу, яка дуже бажана для всіх нас».

Серед волонтерів – працівники культури, дитячого садка, колишні працівники початкової школи, бібліотекар, жителі громади, пенсіонери. Сьогодні активістами створена група у Фейсбуці – “Демурине і ЗСУ”, у якій вже біля 50 учасників.

– Підказала ідею створити волонтерський осередок відомий на Дніпропетровщині волонтер Лідія Миколаївна Чередник, – розповідає Алла. – Порадила, як організуватись, чим можемо бути корисними.  На жаль, суттєво допомогти фінансово ми не маємо змоги. Але в нас є руки, і головне – величезне бажання допомогти нашим хлопцям. Тож вирішили, що насправді можемо зробити багато корисного. Наприклад, плести сітки або напекти пиріжків (до речі, дякуємо за підтримку директору ТОВ «Нива-ПГК»  Віктору Васильовичу Горевому) чи наварити борщу та передати на передову.

У цьому плані активісти активно співпрацюють із волонтером В’ячеславом Олефіром. За його допомоги багато волонтерів Межівщини, в тому числі і Демуриного, передають гостинці нашим Захисникам.

Є у дружному колективі, як вони самі жартують, і… орли. Тобто орел! Це відомий на теренах колишнього Межівського району Вадим Іванович – директор місцевого клубу.

Він допомагає створювати гарний настрій, постійно жартує, розповідає безліч різноманітних історій. І тоді працюється веселіше.

Поруч, цитуємо волонтерів, «Наші дівчата-красуні!». Це про двох чарівних пенсіонерок-залізничниць. Лідія Володимирівна – колишній касир Демуринської станції – сумлінно нарізає стрічки. А ось колишній працівник залізничного депо Валентина Миколаївна в’яже теплі шкарпетки хлопцям.

Ідея виготовлення саме сіток народилася після спілкування із захисниками та волонтерами. Демуряни зрозуміли, що маскувальні сітки реально потрібні – вони, без перебільшення, рятують життя. Згадують, що перший досвід їх виготовлення отримали від землячки Віри Іванівни та її невістки Ані.

Спочатку плели темні сітки, а зраз є запит на білі. Основа – рибальські сіті, їх є невеликий запас у старостаті ще від початку війни. Першу, до речі, сплели ще у березні. Потім була перерва.

Сьогодні є потреба у матеріалах, які можна вплести в основу: старі простирадла, одяг, рушники. Волонтери розповідають, що матеріал на кольорові сітки зібрати легше, аніж на білі. І були навіть випадки, коли земляки закупляли вживані речі у магазинах «секондхенд» і приносили мішками для виготовлення сіток.

Сьогодні алгоритм виглядає так: два дні нарізаються смужечки-заготовки, а потім 2-3 дні в’яжеться сітка. Кожна довжиною 10-12 метрів. На сьогодні виготовили 6 таких сіток. Перша партія вже допомагає Захисникам гнати окупантів із нашої землі.

– Намагаємося прийти і хоча б дві-три години попрацювати на благо наших воїнів, щоб вони були захищені, хоч цим клаптиком, щоб він захистив їхні життя, щоб скоріше була перемога. Дуже хочеться допомогти й бути причетними до спільної справи. Було б більше людей – ішла б справа швидше. Завжди раді, коли до нашої дружної родини долучаються ще активісти, – кажуть волонтери.

У кожного з присутніх захищає Україну син або чоловік, онук, брат чи племінник.

Тож вони впевненні: якщо будуть невтомно допомагати Захисникам України, то хтось обов’язково підтримає і їхніх рідних.

…Алла, Наталя, Віта, Ірина, Людмила, Оксана, Любов, Світлана, Лідія Володимирівна та Валентина Миколаївна, Наталя Сергіївна і, звичайно ж, Вадим Іванович та всі, кого не було цього дня…

Шановні демуряни, ви – справжні молодці!

Щиро бажаємо таким же дружним, волонтерським колективом відсвяткувати нашу ПЕРЕМОГУ!

Віримо, що вона – не за горами!

СЛАВА УКРАЇНІ!