Між важливими справами…
Зусиллями працівників Межівської бібліотеки і наших членів «ЛСМ» було узагальнено публікації «Межівського меридіану» і зроблено декілька цікавих буклетів. Зокрема, публікації-спогади Тетяни Андріївни Діброви з с. Демурине «До історії нашого родоводу» (2021). Це продовження спогадів старшого покоління підгородян Яцур, Давиденків, Дібров, Лакизів… Тетяна Андріївна розповіла, як її свекор Діброва Тимофій Кирилович зустрів земляка Василя Братуся в самому Берліні напередодні 9 травня 1945 року. Або про такий важливий факт, який не був зафіксований в «Книзі пам’яті» (т. 9) про сусіда Божка П.: по знайденому солдатському медальйону виписана була похоронка, а солдат повернувся з війни живим.
Підготували ми і невеликий буклет поета і краєзнавця Валерія Єфіменка із Зоряного «Літературний привіт із Зоряного». Є в ньому вірші, присвячені рідному селищу, Межовій, ювіляру 2021 року Саві Захаровичу Божку, роздуми про наше непросте життя.
Обновили і перевидали ліричну збірочку Валентина Пузіна «Коли летять журавлі» (2021)
Поетеси Любов Чорна з м. Покровськ та Катерина Міщанин з Філії передали нові поетичні твори про р. Солона, сьогоднішні дощі. Філіпп Діброва надіслав свої вірші аж із Єйська, написані, між іншим, українською мовою! Дзвонять друзі із Полтави, Кам’янського, Покровська, передають літературні та краєзнавчі новини. Днями, приміром, покровському краєзнавцю і письменнику Валерію Кордюкову (в місті його знають як зубного лікаря) виповнюється 60 років. Від душі ми всі раді привітати цього кропітливого дослідника природи рідного краю (книги про річку Вовчу, Солону, Бик, Кривий Торець), літописця селянського махновського руху.
Вже стало доброю звичкою наше телефонне спілкування з шанованою Ганною Михайлівною Добжанською, яка постійно цікавиться громадським життям на Межівщині, нашими літературними справами. Їй дуже цікаво знати, що зараз коло її двору розквітли букетами два кущі шипшини, люди милуються її ірисами та піонами. В степу рівними шеренгами піднімаються соняхи, густою щетиною колоситься ячмінь і пшениця, а за селом по навколишніх посадках п’янить ароматом золотиста маслина, як і колись у роки її молодості. Поринаємо з нею в далекі спогади. Ну хоча б про погоду і надмірні дощі. Щодо цього дощового літа Ганна Михайлівна пригадала… Було це весною 1926 року. Діти ще навчалися в школі. Зранку світило сонце, сіли за парти, почалася злива. А як після уроків вийшли на ганок, все було залито водою, по пояс. Батьки приїздили по дітей на бричках. Особливо моторошно було вночі: худоба перелякана реве, собаки гавкають, птиця переполохана, чути розпачливі голоси сусідів і батьків…
У те літо 1926 року до Крутоярівки приїздив письменник-земляк Сава Божко з товаришами. Пенсіонерка дуже добре пам’ятає столичних гостей, диво-молодиків: «Як сьогодні я бачу цих красенів, коли вони повагом йдуть від Божкової хати на Лимані сюди, до школи».
А мені пригадалися події 20-літньої давності, коли наше покоління було збуджене «Помаранчевою» обнадійливою «повінню», як приїздив до нашого райцентру дніпропетровський губернатор Ю.І. Єхануров (навіть сам за кермом), як у нашому парку виступала пані Орина, дружина політв’язня Івана Сокульського, як показували агітаційне кіно і як посміхався мій учитель і наставник Іван Максимович Чорняк. Їздили ми на зустріч з В. Ющенком та Ю. Тимошенко, окремо з П.М. Симоненком в м. Першотравенськ, з О. Черновецьким в м. Донецьк… Тепер можна реально оцінити чи справдилися «помаранчеві» надії, чи варті вони тих суспільних і наших зусиль. Про це б хотілося встигнути написати.
Петро БАБЕЦЬ,
історик
